Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Лорд Бродріґ зупинився біля дверей і озирнувся.

– Дещо хочу вам нагадати, торгівцю. Мої озброєні друзі не мають ані вух, ані язиків, ані освіти з інтелектом. Вони не можуть чути, говорити, писати, і їх навіть немає сенсу обстежувати психічним зондом. Але вони дуже добре розуміються на стратах. Я купив вас за сто тисяч кредитів, добродію. Сподіваюся, ви того варті. Якщо часом забудете про те, що вас купили і …спробуєте передати нашу розмову Ріосу, …вас стратять. Але стратять так, як я захочу.

І це тендітне обличчя раптом стало неймовірно жорстоким, через що облудна посмішка нагадувала кривавий вищир. На якусь мить Деверс побачив, що з очей його покупця визирає той самий космічний диявол, якому він запродав свою душу.

Він мовчки пішов до камери, а за ним ішли «друзі» Бродріґа з бластерами напоготові.

На запитання Дуцема Барра він із вдумливим задоволенням відповів:

– Ні, і це найдивніше. Це він мене підкупив.

Два місяці виснажливої війни не минули для Бела Ріоса даремно. Він став деспотичним та роздратованим.

Це роздратування він вихлюпував на сержанта Лака, який його обожнював.

– Почекайте за дверима, солдате, і відведіть цих людей до камери, коли я завершу. Поки не покличу, хай ніхто не входить. Втямили? Взагалі ніхто.

Сержант сухо віддав честь і вийшов з кімнати, а Ріос щось з огидою пробурмотів, глянувши на стос паперів, що потребували його уваги, потім згріб їх у верхню шухляду столу і зачинив її.

– Сідайте, – кинув він двом, які на нього чекали. – У мене не так багато часу. Правду кажучи, я взагалі не мав тут бути, але мені потрібно з вами поговорити.

Він поглянув на Дуцема Барра, який зосереджено пестив своїми довгими пальцями кришталевий куб із зображенням суворого обличчя його імператорської величності Клеона ІІ.

– По-перше, патрицію, – сказав генерал, – ваш Селдон програє. Слід визнати, що він добре бореться, бо ці люди з Фундації накидаються роєм, мов оскаженілі бджоли, і б’ються, мов навіжені. Кожну планету завзято захищають, а щойно ми її візьмемо, вони повстають, через що втримати її під контролем стає так само важко, як і завоювати. Але ми захоплюємо їх і утримуємо планету. Ваш Селдон програє.

– Але він іще не програв, – ввічливо пробурмотів патрицій.

– У самій Фундації не мають стільки оптимізму. Вони пропонують мені мільйони, щоб я не влаштовував їхньому Селдонові фінальне випробування.

– Так, про це вже ходять чутки.

– Ага, чутки мене випереджають? І останню вже теж хтось розбовкав?

– Що ви маєте на увазі?

– Та ж те, що оцей лорд Бродріґ, улюбленець Імператора, тепер за власним бажанням став другим за старшинством командувачем.

Деверс вперше заговорив:

– За власним бажанням, начальнику? Це ж як? Невже ви почали подобатися цьому типові? – Він усміхнувся.

Ріос спокійно відповів:

– Навряд. Просто він купив цю посаду за ту ціну, яку я вважаю справедливою та адекватною.

– Це ж за яку?

– Він звернувся до Імператора з проханням про допомогу.

Презирлива посмішка Деверса стала ширшою.

– Він клопотався перед Імператором, еге ж? Себто, начальнику, ви чекаєте на цю допомогу, а прийти вона може будь-коли. Чи не так?

– Ні! Вони вже прийшли. П’ять лінійних кораблів, гладенькі й міцні, з особистим посланням та вітаннями від Імператора. І ще більше кораблів йде сюди. Щось не так, торгівцю? – в’їдливо поцікавився він.

Деверс видушив раптово закляклими губами:

– Та ні, все гаразд!

Ріос вийшов із-за столу і підійшов до торгівця впритул, тримаючи руку на прикладі бластера.

– Я питаю, що не так, торгівцю? Ця новина, здається, вас стривожила. Навряд у вас раптово виник якийсь інтерес до Фундації.

– Та ні.

– А ще ваша поведінка видається мені дивною.

– Он як, начальнику? – силувано всміхнувся Деверс, стиснувши кулаки в кишенях. – Скажіть, що не так, і я подолаю ваші сумніви.

– Залюбки. Ви не чинили жодного опору. Здалися після першого ж пострілу у ваше згоріле силове поле. Ви здатні спустошити власний світ, не вимагаючи за це жодної нагороди. Все це напрочуд дивно, чи не так?

– Я прагну бути на боці переможців, начальнику. Я – розумна людина, ви самі так казали.

Голос Ріоса став напружений і захриплий:

– Добре! Але з того часу ми не захопили жодного торгового корабля. Жодного, бо вони були достатньо швидкі, щоб уникнути полону. Жодного, бо мають силове поле, яке здатне витримати усі удари легкого крейсера, якби довелося битися. І жоден з них не боровся до останнього, коли це було доречно. Ми відстежили, що торгівці є лідерами та натхненниками партизанського руху на окупованих планетах та набігів у окупований космос.