Айзек Азимов - Фундація та Імперія

То що ж, ви єдина розумна людина серед них? Ви не б’єтеся і не тікаєте, до того ж стали зрадником без жодного вербування. Ви унікальний, дивовижно унікальний – ба навіть більше: занадто унікальний.

Деверс тихо відказав:

– Я розумію ваше занепокоєння, але у вас немає проти мене жодних доказів. Я тут вже шість місяців, і весь цей час був гарним хлопчиком.

– Так, і я віддячую вам за це хорошим ставленням. Я залишив ваш корабель недоторканим і раджуся з вами щодо кожного питання. Проте ви не виправдовуєте моїх очікувань. Наприклад, інформація про ваші пристрої могла би бути корисною. Засади атомної науки, на яких вони створені, здається, можна використати проти деяких найбільш огидних видів зброї Фундації. Чи не так?

– Я лише торгівець, – сказав Деверс, – а не один із цих поважних техніків. І лише продаю дрібнички, а не виготовляю їх.

– Ну, тоді вислухайте мене. Ось до чого я веду. Наприклад, ваш корабель перериють у пошуках особистого силового поля. Ви ніколи не носили його, але його мають усі солдати Фундації. Це буде вагомим доказом, що ви маєте інформацію, якою не хочете зі мною ділитися. Чи не так?

Відповіді не було. Він продовжив:

– Будуть очевидніші докази. Я приніс із собою психічний зонд. Було таке, що він не зарадив, але контакт із ворогом завжди дає більше досвіду.

У його голосі вчувалася загроза, і Деверс раптом відчув, як йому в діафрагму вперлася цівка бластера – генеральського бластера, що досі лежав у кобурі.

Генерал тихо сказав:

– Ви знімете ваш браслет та інші металеві прикраси і віддасте їх мені. Повільно! Знаєте, атомні поля можна спотворити, і психічний зонд сприйматиме лише перешкоди. Добре, я їх візьму собі.

На столі генерала засвітився передавач, і капсула з повідомленням з’явилася у гнізді, біля якого досі стояв Барр, тримаючи в руках тривимірне погруддя Імператора.

Ріос став за столом, тримаючи свій бластер напоготові. Він сказав Барру:

– І ви теж, патрицію. Ваш браслет вас зраджує. Проте раніше ви були корисним, а я не злопам’ятний, але долю вашої родини, яка перебуває у заручниках, я вирішу, зважаючи на результати обстеження психічним зондом.

І коли Ріос нахилився, щоб витягнути повідомлення з капсули, Барр підняв кришталевий бюст Клеона і спокійно вдарив ним генерала по голові.

Усе сталося так несподівано, що Деверс навіть не встиг нічого зрозуміти. У старого ніби вселився демон.

– Виходьте! – крізь зуби прошепотів Барр. – Швидко! – Він схопив бластер Ріоса, що впав на підлогу, і сховав його за пазуху.

Сержант Лак повернувся до них, коли вони вийшли, відчинивши двері.

Барр безтурботно сказав:

– Ведіть нас, сержанте!

Деверс зачинив за собою двері.

Сержант Лак мовчки повів їх до камери, а потім він відчув, як його ребер торкнулася цівка бластера і різкий голос наказав:

– До торгового корабля.

Деверс ступив, щоб відчинити шлюз, а Барр мовив:

– Стійте на місці, Лак. Ви були порядною людиною і ми не будемо вас вбивати.

Але сержант побачив знайому монограму на бластері. Задихаючись від гніву, він закричав:

– Ви вбили генерала!

Із диким вигуком, засліплений люттю, він метнувся на бластер і впав на землю вже неживий.

Торговий корабель піднявся над мертвою планетою ще до того, як почали моторошно мерехтіти сигнальні вогні, і у небі на тлі прозорої кремової тканини великої Лінзи, що була Галактикою, виникли темні фігури.

Деверс похмуро сказав:

– Тримайтеся, Барре. Зараз побачимо, чи є в них кораблі, що можуть зі мною позмагатися в швидкості.

Він знав, що таких кораблів немає!

І як тільки вони опинилися у відкритому космосі, торгівець сказав на позір байдужим голосом:

– Я розповідав Бродріґу занадто гарні казки. Здається, він вирішив діяти разом із генералом.

Вони стрімко мчали до глибин всіяної зорями Галактики.

Деверс схилився над маленькою мертвою кулею, спостерігаючи за мізерними ознаками життя. Система навігації повільно та ретельно сканувала космос, посилаючи щільний жмуток сигналів.

Барр терпляче не спускав очей з нього зі своєї койки в кутку. Потім запитав:

– Нема жодних ознак?

– Імперських хлопців? Ні. – Він прогарчав ці слова з неприхованим роздратуванням. – Ми вже давно відірвалися від цих невдах. Ми стрибнули крізь гіперпростір наосліп, і нам дуже пощастило, що ми не приземлилися просто на сонці. Вони не змогли би переслідувати нас, навіть якби мали більшу швидкість, а її в них і не було.