Айзек Азимов - Друга фундація

– Ну чому тепер ці жахливі калганці, – вона особливо наголосила другий склад, видавши довге «а», – таке роблять? Здавалося, що вони мали би вже дати нам спокій. Але ж ні, знову проблеми, проблеми, постійні проблеми.

А тепер гляньте на цей заголовок – «Заворушення перед консульством Фундації». О, я б їм вправила мізки, якби могла! Біда з цими людьми – вони просто нічого не пам’ятають. Нічого, докторе Дарелл. Згадайте останню війну, що почалася після смерті Мула – звичайно, я тоді ще була дитиною, – скільки неспокою та хвилювань довелось усім зазнати! Мого рідного дядька вбили, а йому було трохи більше двадцяти, два роки по тому, як одружився, маленька дочка. Я навіть зараз добре його пам’ятаю – світле волосся, ямочка на підборідді. Десь в мене є його тривимірне фото…

А тепер уже ця його дівчинка має власного сина, який служить на флоті і, швидше за все, якщо щось станеться…

І в нас були бомбардувальні патрулі, і всі чоловіки по черзі служили у стратосферній обороні… Я можу собі лише уявити, що би вони зробили, якби калганці залетіли так далеко. Моя мати розповідала нам, дітям, про картки на їжу, ціни та податки. Ми ледь зводили тоді кінці з кінцями…

Якби люди це розуміли, то ніколи не почали б усе це знову; вони просто не захотіли би мати нічого спільного з війною. І я гадаю, що не в людях справа, ні; думаю, навіть калганці воліли би сидіти вдома з сім’ями, замість вештатися на кораблях і гинути. Все через цього жахливого чоловіка, Стеттіна. Дивні там люди, що дозволяють йому жити. Він убиває цього старого чоловіка – як його там? – а… Таллоса, а тепер він просто вбиває, щоби панувати над всіма. І чому він хоче воювати з нами, не розумію. Він мусить програти – так, як і завжди. Можливо, це все робиться за Планом, але іноді я впевнена, що цей План якийсь підступний, бо в ньому стільки війн і вбивств, хоча мені нема чого сказати про Гарі Селдона, який, я певна, знає набагато більше, ніж я, і, можливо, я просто дурепа, щоби сумніватися в ньому. Але інша Фундація є так само у цьому винною. Вони могли би зупинити Калган зараз і все налагодити. Зрештою, вони все одно це зроблять, але хотілося би, щоб це сталося до того, як ми зазнаємо якихось втрат.

Доктор Дарелл підняв голову.

– Ви щось сказали, Полі?

Полі витріщила на нього очі, а потім сердито примружилася.

– Нічого, докторе, зовсім нічого. Кого цікавлять мої слова?! У цьому будинку мене хіба що перед смертю вислухають. Я просто стрибаю то туди, то сюди, але щойно намагаюся щось сказати… – І вона вийшла, переповнена гнівом.

Її вихід справив на Дарелла таке ж незначне враження, як і її слова.

Калган! Нісенітниці! Просто фізичний ворог! Таких завжди розбивали!

Але він ніяк не міг вийти з цієї безглуздої кризи. Сім днів тому мер попросив його очолити відділ наукових досліджень і розробок. Він пообіцяв відповісти сьогодні.

Добре…

Він неспокійно заворушився. Чому саме він? Але чи може він відмовитися? Це здалося би дивним, а він не зважувався видатися дивним. Зрештою, чого він має турбуватися про Калган. Для нього існував лише один ворог. Завжди.

Коли його дружина ще була жива, він був лише радий ухилитися від завдання, сховатися. Ті довгі, тихі дні на Тренторі, де навколо лежали руїни минулого! Тиша знищеного і забутого світу! Але вона померла. Менше п’яти років минуло, якщо бути точним, і після цього він зрозумів, що може жити, лише борючись із цим невидимим і страшним ворогом, який позбавив його людської гідності, контролюючи його долю; який перетворив життя на жалюгідну боротьбу проти вже визначеного фіналу; який перетворив увесь Всесвіт на мерзенну та смертельну шахову партію.

Назвіть це сублімацією, він сам це так називав, але боротьба сповнила його життя сенсом.

Спочатку в університеті Сантанні, де він приєднався до доктора Кляйзе. Це були чудові п’ять років!

Але Кляйзе був просто збирачем даних. Він не міг домогтися успіху у справжньому завданні, і коли Дарелл усвідомив це, то зрозумів, що пора з ним прощатися.

Можливо, Кляйзе і працював потайки, але йому доводилося мати справу з тими, хто працював на нього і з ним; були і ті, чиї мізки він досліджував. Був університет, який підтримував його. Все це були слабкі місця.

Кляйзе не міг зрозуміти цього, а він, Дарелл, не міг пояснити йому. Вони розлучилися ворогами. Це було добре, і так мало статися. Він повинен був піти так, ніби здався – на той випадок, якщо за ним спостерігали.