Айзек Азимов - Друга фундація

Аркадія продовжила:

– Ну хіба ви не розумієте, що після того, як Фундація була розгромлена Мулом, план Селдона перестав працювати. Тож хто буде створювати Другу Імперію?

– Другу Імперію?

– Так, вона колись має бути сформована, але як? Розумієте, в цьому й проблема. А ще існує Друга Фундація.

– Друга Фундація? – Каллія геть розгубилася.

– Так, вони є планувальниками історії згідно із планом Селдона. Вони зупинили Мула, оскільки він з’явився передчасно, але зараз вони можуть підтримати Калган.

– Чому?

– Тому що Калган має тепер кращі шанси стати ядром нової імперії.

Здавалося, леді Каллія з усіх сил намагається її зрозуміти.

– Ти хочеш сказати, що Песик створить нову імперію?

– Ми не можемо сказати напевне. Дядько Гомір вважає, що так, але щоби достеменно це з’ясувати, потрібно переглянути записи Мула.

– Все це дуже складно, – недовірливо сказала леді Каллія. Аркадія здалася. Вона зробила все можливе.

Лорд Стеттін був налаштований саркастично. Зустріч із нікчемою із Фундації була абсолютно невдячною. Навіть гірше – він почувався упослідженим. Бути абсолютним володарем двадцяти семи світів, господарем найбільшої військової машини в Галактиці, власником найнестримнішого честолюбства у Всесвіті – і сперечатися про нісенітниці з якимось антикваром.

Трясця!

Виходить, він повинен був порушити звичаї Калгана? Дозволити обнишпорити палац Мула, щоби якийсь дурень міг написати ще одну книжку? Справа науки! Святість знань! О велика Галактико! Невже ці слова йому казали всерйоз, дивлячись в очі? Крім того (і від згадки про це по його тілу поповзли мурашки), була ще й така річ, як прокляття. Він не вірив у це, бо жодна розумна людина в таке не повірить, але якщо Лорд Стеттін і зневажить неписаний закон, то потрібна значно вагоміша причина, ніж забаганка цього дурня.

– Чого тобі ? – гаркнув він, і леді Каллія зіщулилася, стоячи в дверях.

– Ти зайнятий?

– Зайнятий.

– Але ж тут нікого немає, Песику. Можеш хоч хвилинку зі мною поговорити?

– О Галактико! Чого тобі треба? Швидше. Вона мовила, затинаючись:

– Дівчинка сказала, що вони планували піти у палац Мула. Я подумала, що ми могли би піти з нею. Там має бути гарно всередині.

– Вона тобі сказала? Ну так от, вона нікуди не піде, і ми теж. А тепер іди й займися власними справами. Ти вже мене дістала.

– Але ж, Песику, чому ні? Ти їх не пустиш? Дівчинка сказала, що ти збирався створити імперію!

– Мені байдуже, що вона сказала… Що? – Він підійшов до Каллії і стиснув її руку вище ліктя так, що пальці аж уп’ялися в ніжну шкіру. – Що вона тобі сказала?

– Ти робиш мені боляче. Я не зможу згадати, що вона сказала, якщо ти будеш на мене так дивитися.

Він відпустив її, і якусь мить вона стояла, марно намагаючись стерти червоні сліди. А тоді схлипнула:

– Дівчинка взяла з мене обіцянку нічого не говорити.

– А оце дуже погано. Кажи! Негайно!

– Ну, вона сказала, що план Селдона змінився і десь існує ще одна Фундація, яка має допомогти тобі створити імперію. Ось і все. Вона сказала, що містер Манн є дуже важливим ученим і що у палаці Мула можуть бути докази всього цього. Це все, що вона сказала. Ти сердишся?

Але Стеттін не відповів. Він швидко вийшов із кімнати, а Каллія сумно глянула йому вслід своїми коров’ячими очима. Не минуло навіть години, як було видано два накази з офіційною печаткою Першого Громадянина. Згідно із першим наказом, на космічну орбіту вилетіло п’ятсот кораблів нібито «для проведення військових навчань», а інший спантеличив лише одну людину. Гомір Манн припинив готуватися до відльоту, коли йому принесли цей другий наказ. Звичайно, це був дозвіл на вхід до палацу Мула. Він перечитав його кілька разів, відчуваючи що завгодно, тільки не радість.

Але Аркадія була в захваті. Вона ж бо знала, що сталося. Або, принаймні, вважала, що знає.

Полі поставила сніданок на стіл, поглядаючи краєчком ока на прес-рекордер, що спокійно виголошував новини дня. Вона могла легко накривати на стіл, навіть дивлячись одним оком. Оскільки всі страви були упаковані в одноразові стерильні контейнери, її обов’язки зводилися лише до вибору меню, розміщення страв на столі і прибирання після сніданку.

Вона цокала язиком, дивлячись на екран, і тихенько бурчала, коментуючи побачене.

– О скільки злості в людей, – сказала вона. Дарелл лише хмикнув у відповідь.

За якусь мить у її голосі почулося скреготання, а це означало, що зараз вона ремствуватиме на всі світові скорботи.