Айзек Азимов - Друга фундація

– Тcс! – сердито перервала його Аркадія. Гомір завмер і через якийсь час отямився.

– Краще не розмовляти, – пробурмотів він.

А тепер Гомір був наодинці з лордом Стеттіном, і Аркадія чекала його у приймальні, відчуваючи, як без жодної причини кров дедалі швидше точиться крізь її серце. І це лякало її найбільше, бо вона нічого не могла зрозуміти.

По інший бік дверей Гомір теж почувався кепсько – наче перебував у морі желатину. Він напружив усі сили, щоби не заїкатися, і через це ледве міг зв’язати два слова докупи.

Перед ним у парадній формі на весь свій зріст у шість футів і шість дюймів височів Лорд Стеттін, чий портрет доповнювали широкі вилиці і жорстка лінія уст. Його стиснуті кулаки наче карбували кожне слово:

– У вашому розпорядженні було два тижні, а тепер ви приходите до мене і розповідаєте казочки про те, що нічого не знайшли. Годі, сер, говоріть навіть найгірше. Мій флот розіб’ють на друзки? Мені доведеться боротися з привидами Другої Фундації і людьми з Першої?

– П…повторюю вам, мілорде, я не в…віщун. Я…я… абсолютно розгубився.

– А може, ви хочете повернутися назад і попередити своїх земляків? Бодай би ви згинули в глибокому космосі зі своїм лицедійством! Я хочу чути правду, бо інакше витягну її з вас, а разом із нею ще й половину ваших тельбухів.

– Я к…кажу лише правду і н…нагадую вам, м…мілорде, що я громадянин Фундації. В…вам не можна мене чіпати, інакше наслідки будуть с…серйозніші, ніж ви гад…даєте.

Лорд Калгана оглушливо розреготався.

– Погрози для дітлахів. Цим ви перелякаєте хіба що якогось ідіота. Годі, містере Манн, я був із вами ввічливий. Я слухав вас двадцять хвилин, поки ви верзли нудні нісенітниці, що їх вигадали впродовж безсонних ночей. Марно старалися. Я знаю, що ви тут не лише для того, щоби просто розгрібати Мулів попіл і гріти руки над знайденими жаристими вуглинками. Ви прилетіли, щоби знайти щось більше, про що зізналися. Хіба не так?

Гомір Манн не міг стримати той жах, що з’явився у його очах. Він боявся тепер навіть дихнути. Лорд Стеттін помітив це і ляснув жителя Фундації по плечу так, що той аж закрутився разом зі стільцем.

– Добре. Будьмо відверті. Ви розслідуєте план Селдона. Ви знаєте, що він більше не діє. Можливо, ви знаєте, що я тепер неминучий переможець, я і мої спадкоємці. Годі, добродію, чи не все одно, хто створить Другу Імперію – головне, щоб її створили. В історії немає улюбленців, га? Ви боїтеся мені сказати? Ви ж бачите, що я знаю про вашу місію.

Манн нерозбірливо промимрив:

– Ч…чого ви хочете?

– Вашої присутності. Я не хотів би зіпсувати План через самовпевненість. Ви знаєтеся на цих речах краще за мене; ви спроможні виявити незначні недоліки, які я можу пропустити. Продовжуйте, і тоді ви отримаєте винагороду, свій справедливий шматок здобичі. Що ви плануєте зробити на Фундації? Зупинити неминучу поразку? Продовжити війну? Чи це просто патріотичне бажання померти за свій світ?

– Я…я… – тільки й вихопилося в нього.

– Ви залишитеся, – впевнено сказав лорд Калгана. – У вас немає іншого вибору. Зачекайте! – Він раптом згадав те, про що майже забув: – У мене є інформація, що ваша племінниця походить із родини Бейти Дарелл.

Гомір вражено вимовив:

– Так.

У цей момент він не міг сказати нічого, крім голої правди.

– Це знаменитий рід на Фундації? Гомір кивнув.

– Так. Це т…ті, хто точно не стерпить, якщо їй завдадуть шкоди.

– Шкоди! Не будьте дурнем, чоловіче, я думаю геть про інше.

Скільки їй років?

– Чотирнадцять.

– Чудово! Навіть Друга Фундація чи сам Гарі Селдон не спроможні зупинити час і перешкодити дівчатам ставати жінками.

Із цими словами він повернувся і пішов до закритих завісою дверей, із гуркотом відчинивши їх.

Він гримнув:

– Нащо, заради Космосу, ти притягла сюди свою тремтячу тушу і сидиш тут?

Леді Каллія закліпала і тихо сказала:

– Я не знала, що в тебе там хтось є.

– Є. Я поговорю з тобою про це пізніше, а зараз я хочу бачити твою спину, і швидко.

За мить її квапливі кроки затихли у коридорі. Стеттін повернувся:

– Вона – фінал фарсу, що надто затягнувся. Невдовзі все закінчиться. Чотирнадцять, кажете?

Гомір глянув на нього із жахом, але вже з іншої причини!

Двері приймальні безшумно прочинилися, змусивши Аркадію аж підскочити від несподіванки. Відтак краєчком ока вона уздріла висунутий звідти палець, що з усіх сил прикликував її, а відтак, коли вона ніяк не відреагувала, звідти постала бліда, тремтяча постать, яка самим лише своїм виглядом змусила її навшпиньках підійти до дверей.