Айзек Азимов - Друга фундація

– А тепер скажи мені, – мовив Перший Спікер, – ти знаєш, де розташована Друга Фундація?

Правда впала на його свідомість величезною хвилею, проте Ченніс не відповів. Як колись Еблінга Міса, його охопило неймовірне, приголомшливе здивування. Нарешті він кивнув і промовив:

– Клянуся зірками Галактики – тепер я знаю.

Аркадія Дарелл чітко продиктувала у мікрофон свого стенографа: А. Дарелл, «Майбутнє плану Селдона», а тоді похмуро подумала, що колись, коли стане великою письменницею, то всі свої шедеври підписуватиме псевдонімом «Аркаді». Просто «Аркаді». Жодних прізвищ.

Підпис «А. Дарелл» під класними творами для занять з композиції та риторики, видавався їй просто позбавленим смаку. Всі інші діти також змушені були робити те саме, за винятком хіба що Олінтуса Дема, [6] В англійській мові слово dam має кілька значень, серед яких матка (самиця, що народила дитинчат) і архаїчний відповідник до слова «мати». бо весь клас сміявся, коли він зробив це вперше. А «Аркадія» – це просто ім’я, яким маленьку дівчинку назвали лише тому, що так звали її прабабусю. У її батьків взагалі не було уяви.

Тепер, коли два дні тому їй виповнилося чотирнадцять, можна подумати, що вони визнають той простий факт, що вона подорослішала і називатимуть її Аркаді. Її губи стиснулися, коли вона згадала, як батько піднімає очі від читалки лише для того, щоб сказати:

– Але якщо ти збираєшся вдавати, що тобі дев’ятнадцять, Аркадіє, то що ж ти робитимеш, коли тобі буде двадцять п’ять, а всі хлопці думатимуть, що тобі тридцять?

Звідти, де вона сиділа, недбало розкинувши руки у кріслі, їй було видно дзеркало на комоді. Її нога трохи рухалася, бо один із домашніх капців похитувався на великому пальці, тож вона узула її і всілася, неприродно випрямивши шию, що, на її думку, додавало їй аж цілих два дюйми зросту – така собі непомітна королівська велич.

Якусь мить вона замислено роздивлялася своє обличчя – занадто товсте. Не розтуляючи вуст, вона опустила нижню щелепу на півдюйма, і помітила, що в результаті її обличчя зробилося змореним і кутастим. Відтак швидко облизала язиком губи і трохи випнула їх. Насамкінець втомлено і манірно опустила повіки. О, чорт забирай, якби ж тільки її щоки не були такими безглуздо рожевими !

Вона розтягнула пальцями повіки, щоб надати очам тієї загадкової екзотичної млості, що буває у жінок із внутрішніх зоряних систем, але оскільки її руки були зайняті, вона не могла добре роздивитися власне обличчя.

Потім дівчина випнула підборіддя, трохи повернула голову і, страждаючи від болю у занадто викрученій шиї та різі у скошених очах, промовила фразу, знизивши при цьому голос на октаву нижче від звичайного:

– Знаєш, татусю, якщо ти гадаєш, що мені хоча б на дрібочку не все одно, що там думають про мене якісь дурні старі хлопці , ти просто…

А потім вона згадала, що все ще тримає в руці стенограф, тож похмуро сказала: «От дідько» і вимкнула його.

На світло-фіолетовому аркуші зі смугою персикового кольору зліва з’явилися такі слова:

– Знаєш, татусю, якщо ти гадаєш, що мені хоча б на дрібочку не все одно, що там думають про мене якісь дурні старі хлопці , ти просто…

– От дідько.

Вона роздратовано витягла аркуш із машинки, а на його місце спритно сковзнув інший.

Проте її обличчя швидко проясніло, і широкий ротик розтягнувся в самовдоволеній усмішці. Вона обережно понюхала папір. Саме такими повинні бути елегантність і шарм. І каліграфія на висоті.

Машинку доставили два дні тому на її перший дорослий день народження. Вона сказала:

– Але ж, тату, кожен… ну просто кожен у класі, хто має бодай маленькі претензії на те, щоб кимось стати , має такий пристрій. Клавішними машинками не користується ніхто, крім старих зануд…