Айзек Азимов - Друга фундація

– Це не Тазенда. Я вже казав , що жителі Другої Фундації можуть не мати офіційної влади; Тазенда є підставною… – Слова майже неможливо було розібрати, оскільки вони проривалися, долаючи кожен атом його волі. – Россем… Россем… Россем і є тим світом …

Мул відпустив його, і Ченніс упав, корчачись від болю.

– І ти хотів мене обдурити? – тихо запитав Мул.

– Вас уже обдурили. – Це була остання крихта опору з боку Ченніса.

– Але тобі й твоїм побратимам уже недовго залишилося. Я на зв’язку зі своїм флотом. І після Тазенди дійде черга до Россема. Але спочатку…

Ченніс відчув, як його охоплює болісна темрява, і навіть автоматично піднявши руку до змучених очей, уже не міг її розігнати. Ця темрява душила його, і коли він відчув, як його розірваний та зранений розум, хитаючись, падає у вічну чорноту, перед ним промайнуло останнє зображення радісного Мула… якась подоба сірника, який регоче… довгий м’ясистий ніс, що тремтить від сміху…

Звуки зникли. Його ніжно огорнув морок.

Усе закінчилося якимось відчуттям зламу, схожим на рваний спалах блискавки, відтак Ченніс повільно сповз на землю, й одночасно до його заплаканих очей болісно повернувся зір.

Голова нестерпно боліла, і лише цей напад болю змусив його підняти до неї руку.

Здається, він живий. М’яко, наче підняті і підхоплені поривом вітру пір’їнки, його думки втишились і вляглись у свідомості. Він відчував, як на нього звідкись зовні спадає відчуття комфорту. Повільно і болісно він нахилив шию і з полегшенням відчув гострий біль.

Двері були відчинені, тож Перший Спікер просто переступив через поріг. Ченніс намагався сказати, закричати, попередити, але його язик наче паралізувало, і він зрозумів, що це частина сили могутнього розуму Мула все ще тримає його, не даючи промовити жодного слова.

Ченніс ще раз повернув голову. Мул усе ще був у кімнаті. Він злився, його очі горіли. Він уже не сміявся, але його зуби оголилися у жорстокій посмішці.

Ченніс відчув, як у його свідомість тихо входить психічний вплив Першого Спікера, торкаючись її цілющим дотиком, а потім було приголомшливе відчуття затерплості, коли цей вплив наткнувся на оборону Мула і, вмить прорвавши її, відступив.

Мул роздратовано і з неприхованою люттю, що видавалася гротескною на фоні його хирлявого тіла, промовив:

– Тепер мене прийшов привітати ще один. – Його меткий розум простягнув свої щупальці за двері… і далі… далі…

– Ви один, – констатував він.

І Перший Спікер із мовчазною згодою перервав його:

– Так, абсолютно один. Я повинен був прийти один, бо саме я прорахувався щодо вашого майбутнього п’ять років тому. І якщо я виправлю цю помилку без сторонньої допомоги, то отримаю хоч якесь задоволення. На жаль, я не розрахував потужність вашого поля емоційного відштовхування, що оточувало це місце. Тому на те, щоб потрапити сюди, мені знадобилося багато часу. Я можу висловити своє захоплення тим, з якою майстерністю ви його встановили.

– Красно дякую, – вороже відізвався Мул. – Не гайнуйте час на компліменти. Ви прийшли сюди, щоб додати шматок свого мозку до он того тріснутого стовпа вашої величі?

Перший Спікер усміхнувся:

– Ну що ж, чоловік, якого ви називаєте Бейлом Ченнісом, добре виконав свою місію, тим більше, що він аж ніяк не був вам рівнею за психічними здібностями. Звичайно, я бачу, що ви погано повелися з ним, але ми навіть у цьому випадку зможемо повністю відновити його сили. Він хоробрий чоловік, сер. Він зголосився на цю місію, хоча ми були спроможні математично передбачити величезну ймовірність пошкодження його розуму – а це значно страшніша альтернатива, ніж просте фізичне каліцтво.

Розум Ченніса марно вібрував, намагаючись висловити те, що хотів сказати і не міг; він хотів закричати, попередити Спікера… і не міг цього зробити. Він лише безнастанно посилав хвилі страху… страху…

Мул був спокійний.

– Ви, напевно, знаєте про знищення Тазенди?

– Так. Наступ вашого флоту був передбачений. Мул похмуро кинув:

– Так я й гадав. Але ж ви цьому не завадили, еге ж?

– Ні, не завадив. – Символіка емоцій Першого Спікера була для Мула простою. Вона фактично виражала тільки власний страх, цілковиту відразу до себе. – І в цьому значно більше моєї провини, ніж вашої. Хто міг уявити ваші істинні сили п’ять років тому? З самого початку – з того моменту, як ви захопили Калган – ми підозрювали, що ви володієте емоційним контролем. Можу вам сказати, Перший Громадянине, що в цьому нема нічого надто дивного.