Марина Дяченко - Промінь

— Добрий день, учасники програми. Триває сьома доба експерименту. Система готова здійснити вплив. Інформація про поточний статус пасажирів доступна на ваших пристроях.

Населення — як і раніше 302. Жодного не додалося. Щастя — 31 %. Цивілізованість просіла — 60 %. Осмисленість — 91 %. Добре.

Ніхто не дивився на Славіка, той мовчав, опустивши голову, незручно вмостивши на коліні забинтовану руку. Марго сиділа в темних окулярах, насунувши низько на лоба бейсболку, наче відгородилася від усіх стіною. Еллі цілком зосередилася на вмісті свого телефона.

— Я готовий впливати, — сказав Денис, звертаючись до Еллі. — Пропоную не обговорювати.

— Е ні, — вона не відводила погляду від екрана. — Ти, звісно, геніальний стратег, але ми повинні знати, яких інтелектуальних діамантів ти нам наметаєш цього разу.

— Добре. Наша мета: повернути їм ресурси. Вони, як і раніше, думатимуть, що керують кораблем, але дикої економії більше не потрібно. При цьому вони не повинні запідозрити, що це гра в піддавки…

Еллі кивнула. Марго сиділа нерухомо. Денис уникав на неї дивитися.

— …Тому за відновлення ресурсу має бути заплачена ціна.

Він підтягнув до себе аркуш паперу. Узявся за олівець.

— Я придумав от що. Вивчивши обладнання корабля й механізм аварії… вони дізнаються, що в глибині енергетичного блоку є обладнання, яке треба фізично запустити заново. Увійти в енергетичний блок, добратися до точки й, умовно кажучи, клацнути вимикачем. Перезапуск відновить роботу реакторів, і поверне нашим пупсам комфорт у повному обсязі: тепло, їжа, вода… розваги, рекреаційні кліматичні зони. Але людина, яка ввійде в енергетичний блок, там і залишиться. Це квиток в один кінець.

Він замовк і подивився на Еллі — на Марго йому було дивитися страшно, а на Славіка — огидно.

— Драматичненько, — сказала Еллі крізь зуби. — Його вб’є радіація?

— Це комп’ютерна реальність, ніяких реакторів насправді нема, є наш хід, як у грі. Радіація, вогонь чи холод, але там, в енергетичному блоці, умови стануть несумісні з життям. Ця людина миттєво вмре… Я хотів сказати, ця програма перестане працювати, і населення скоротиться на одну одиницю.

— Він піде туди, знаючи, що не повернеться?! — Еллі нарешті подивилася йому в очі.

Денис кивнув:

— Авжеж. Це усвідомлена жертва, а не нещасний випадок на виробництві.

— А якщо вони не погодяться? — запитала Марго. Її губи ледь ворушилися.

— Тобто?

— Тобто що, як всі вони відмовляться туди йти?

Денис узяв свій телефон, показав Марго на екрані статистику:

— Осмисленість — дев’яносто два відсотки. А сенс їхніх так званих «життів» — політ «Променя». Їм з дитячих років утовкмачують це в голову! Наші пупси в чергу стануть, щоб пожертвувати собою в ім’я цивілізації!

Марго поправила темні окуляри:

— Чому не можна зробити простіше? Агрегат перезавантажили, енергія пішла, всі живі. Ура.

— Я згодна з Марго, — сказала Еллі. — Ти надто ускладнюєш.

Денис стримався, щоб не подивитися на Славіка. Роль цього мерзотника віднедавна була — сидіти за столом і мовчати.

— Я ускладнюю? Згадай Марію. Ти була впевнена, що вона купиться, скаже: «Максиме, любий!» і побіжить усім розказувати про життя після смерті?!

Еллі кліпнула.

— Згадай, що було потім, — безжально продовжував Денис. — Це комп’ютерна симуляція, але розумна симуляція. Вона не прощає помилок. Усе повинно бути так, як буває в житті: люди одержують щось цінне після принесеної жертви. Що значніша жертва, то цінніший подарунок. Хіба не так?

— А що, як вони не зможуть вибрати, кого послати? А що, як…

— Якщо вони прямо зараз не почнуть народжувати, ми в сраці! Повній! Ти хочеш свій ґрант? Ти хочеш вибратися звідси?!

Еллі опустила очі.

Триста дві людини — трохи більше ніж половина залу. Старшому — двадцять сім. Молодшому — п’ятнадцять.

— Кванти…

Торік вони знизили вік повноліття. Промінців на кораблі не залишилося; бару з алкоголем більше не було, розваг для дорослих теж не було, повноліття дарувало не привілеї, а дорослі норми чергувань. І один вихідний на тиждень, а не два. І залучення до нічних робіт.

— Ми повинні ухвалити рішення — всі. Це треба зробити, щоб народилися наші діти. Ми — кванти одного променя… «Промінь» повинен добратися до мети й принести в порожні світи нових людей. Цивілізація…

Вона усвідомила, що говорить Маріїними словами.

— Ми будемо потім з цим жити, — сказала хрипко й тихо, зовсім без пафосу. — Що скажете, екіпаж?