Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Кейт стримано подякувала йому за цю пораду, а потім наполягла на тому, щоб Дірк заплатив чверть вартості ремонту.

Коли вони вийшли на стоянку, Дірк повторив своє прохання, щоб Кейт поїхала з ним, але вона непохитно відповіла, що їй просто треба добре виспатись, і тоді вранці все буде чудово, і вона з усім зможе розібратися.

Дірк наполіг на тому, щоб вони принаймні обмінялися номерами телефонів. Кейт погодилася з цим, взявши натомість з Дірка обіцяння, що той знайде інший шлях до Лондона, аніж сидіти в неї на хвості.

— Будьте дуже обережні, — крикнув їй услід Дірк, коли її машина забуркотіла, рушивши до дороги.

— Добре, — крикнула Кейт. — Якщо трапиться щось неможливе, обіцяю розповісти вам першому.

Впродовж секунди жовті вигини її автомобіля виблискували у світлі, що падало з вікон пабу, контрастуючи з важко навислою сірістю нічного неба, яке скоро поглинуло машину повністю.

Дірк хотів був поїхати за нею, але його машина не заводилася.

Хмари важко опускалися нижче до землі й стискалися у величезні гнітючі башти, у той час як Дірк був змушений знову зателефонувати чоловікові з техсервісу. Цього разу той приїхав зі своїм пікапом не так швидко, а коли зрештою з’явився, був п'яний і не в гуморі. Він кілька разів не втримався й реготав з халепи, в яку потрапив Дірк, потім незграбно відкрив капот його автомобіля й почав щось бурмотіти про магістралі, насоси, генератори, шпаків і рішуче відмовлявся казати, чи в змозі він змусити цю таратайку їхати ще сьогодні.

Дірк не міг домогтися від нього змістовного пояснення (принаймні, такого пояснення, зміст якого був би йому зрозумілий) щодо того, що саме призводило до шуму в генераторі, чому зламався паливний насос, яким чином порушувалася робота стартера й чому треба було налаштовувати момент запалювання.

Зрештою Дірк зрозумів, що механік між іншим стверджував, що колись у минулому у вразливій частині механізмів двигуна звила собі гніздо сім'я шпаків, а потім ці птахи зазнали там жахливої смерті, взявши з собою на той світ і вразливі механізми. Тоді Дірк утратив надію й почав міркувати, що йому тепер робити.

Він помітив, що пікап механіка стояв недалеко, його двигун не був заглушений, тож Дірк вирішив поїхати на ньому. Трохи поступаючись механікові у повільності й неповороткості під час бігу, він зміг реалізувати свій план без ускладнень.

Він виїхав на шосе, попрямував у ніч, а через п'ять кілометрів припаркувався на узбіччі. Вимкнувши фари пікапа й спустивши його колеса, він сховався за деревом. Приблизно через десять хвилин з'явився його «Ягуар»; він промчав повз пікап, шалено загальмував, а потім несамовито повернувся заднім ходом. Механік різко відчинив двері, вистрибнув з машини й поспішив повертати собі свою власність, надавши Діркові можливість вибігти з-за дерева й повернути собі свою.

Уїдливо заверещавши шинами, він із похмурим тріумфом поїхав звідти, але його досі переслідувала тривога, яку він не міг визначити.

Тим часом Кейт долучилася до потоку тьмяного жовтого світла, який зрештою привів її через західні пригороди Ектон і Ілінґ до центру Лондона. Вона проїхала шляхопроводом Вествей, і незабаром повернула на північ, до району Прімроуз Гілл, де був її дім.

Їй завжди подобалося їхати вздовж парку; темні нічні силуети дерев заспокоювали її, будили в ній прагнення тиші її ліжка.

Найближче вільне місце для паркування було в тридцяти метрах від її будинку. Кейт вилізла з машини й нагадала собі, що запирати дверцята не треба. Вона ніколи не залишала всередині нічого цінного, тому вважала за краще, щоб ті, хто сподівався щось украсти, дізнавалися про це нічого не зламавши. Саму машину крали вже двічі, але в обох випадках залишали її через двадцять метрів.

Спочатку вона пішла не додому, а в протилежний бік, щоб купити в маленькому магазині на розі сусідньої вулиці молоко та пакети для сміття. Вона погодилася з пакистанцем-продавцем, що вона дійсно має втомлений вигляд, і що їй слід лягти спати рано, але на зворотному шляху зробила невеликий гак, щоб піти в парк, спертися там на огорожу, подивитися кілька хвилин у його темряву й подихати його холодним, важким нічним повітрям.

Зрештою Кейт пішла до свого будинку. Вона звернула на свою вулицю, а коли проходила повз вуличний ліхтар, той блимнув і погас, залишивши її в маленькому острівці темряви.

Такі речі до біса лякають.

Кажуть, що немає нічого дивного, якщо, приміром, якась людина раптово подумає про когось, кого вона не бачила вже багато років, а наступного дня дізнається, що той, про кого вона подумала, помер. Завжди знайдеться багато людей, які раптово згадують про інших людей, про яких давно не згадували, і завжди знайдеться багато людей, які помирають. Статистика каже, що в країні з таким населенням, як Сполучені Штати, такий збіг має траплятися щонайменше десять разів на день, але ж тій людині, з якою це трапляється, все одно стає моторошно.