Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Кейт зробила ще один крок, і побачила, як нитка розжарення всередині скла блимнула й швидко погасла, залишивши по собі лише пляму на сітківках її очей, яка шалено стрибала перед нею.

Жінка опустила очі й спробувала подивитися вперед, але всюди гарцювали світлі плями, і в неї з’явилося відчуття, що вона втрачає контроль. До наступного ліхтаря вона побігла, і знов її прибуття було зустріте раптовою темрявою. Кейт зупинилася; важко дихаючи й кліпаючи очима вона намагалася заспокоїтися, дати зорові відновитися. Коли вона подивилася в напрямку останнього ліхтаря, їй здалося, що під ним хтось стоїть. Великий силует на тлі рухливих оранжевих тіней. На голові силуету стирчали величезні роги.

Спрямувавши шалений погляд у море темряви, вона несподівано для себе закричала на нього:

— Хто ви такий?!

Після короткої паузи відгукнувся глибокий голос:

— У вас є чим дошки з моєї спини прибрати?

Настала ще одна пауза, цього разу іншого, безладного характеру.

Пауза була довга. Вона нервово зависла, не певна, з якого боку її порушать. Потемніла вулиця набрала більш самозаглибленого, принишклого виразу.

— Що? — зрештою крикнула Кейт силуетові. — Я кажу… що?!

Великий силует поворушився. Кейт не могла як слід його роздивитися, бо перед очима в неї досі мерехтіли блакитні тіні, пропалені на сітківці оранжевим світлом.

— Я був приклеєний до підлоги, — сказав силует. — Мій батько…

— Це ви… Це через… — Кейт тремтіла від люті. — Через вас… Усе це? — обернувшись, вона сердито вказала рукою на вулицю, на той кошмар, який вона щойно перетнула.

— Дуже важливо, щоб ви знали, хто я.

— Справді? — спитала Кейт. — Що ж, скажіть мені своє ім'я, щоб я могла піти з ним прямо до поліції й звинуватити вас у порушенні громадського спокою абощо. У залякуванні. У перешкоджанні…

— Я Тор. Я Бог Грому. Бог Дощу. Бог Хмар, що височать. Бог Блискавки. Бог Стрімких Потоків. Бог Частинок. Бог Сил, що об'єднують і надають форму. Бог Вітру. Бог Урожаю. Бог Молота Мйольніра.

— Та невже? — скипіла Кейт. — Що ж, якби ви обрали для цієї заяви більш спокійний момент, то я могла б цим зацікавитися, але цієї миті мене це лише бісить. Увімкніть кляте світло!

— Я…

— Світло ввімкни, сказала!

Спочатку боязко, а потім на повну силу вуличні ліхтарі знов засяяли, у вікнах будинків теж з'явилося світло. Лампа над головою Кейт майже відразу лопнула й згасла. Жінка загрозливо глянула на чоловіка.

— Це була стара лампа, ненадійна, — сказав він.

Вона просто не зводила з нього лютого погляду.

— Ось, дивіться, — сказав він, — у мене є ваша адреса, — він простягнув отриманий в аеропорті папірець, неначе той якимось чином усе пояснював і повертав весь світ на правильну колію.

— Я…

— Назад! — крикнув він, здіймаючи руки перед обличчям.

— Що?

Повітря гучно зашелестіло й з нічного неба, націливши на чоловіка кігті, спікірував орел. Тор бив по ньому й відмахувався, доки велика птиця не відлетіла вбік, розвернулася, мало не врізавшись у землю, а потім оговталася й великими повільними змахами крил підняла себе в повітря й всілася на верхівку одного з ліхтарів. Міцно вчепившись за ліхтар кігтями, вона зупинила свій рух, від чого стовп ліхтаря затремтів.

— Геть! — крикнув на неї Тор.

Орел сидів і дивився на нього. Страхітливий монстр здавався ще страхітливішим через оранжеве світло лампи, на якій він сидів і яка відкидала на найближчі будинки його величезні крилаті тіні; на крилах птаха були дивні візерунки. Кейт здалося, що вона вже бачила ці візерунки, напевно в кошмарі, хоча звідки їй було знати, що зараз їй все це теж не сниться?

Безсумнівним було лише те, що вона зрештою знайшла чоловіка, якого шукала. Той самий величезний тулуб, ті самі льодовикові очі, та сама гордовита роздратованість у дещо спантеличеному погляді, але цього разу його ноги були взуті у величезні чоботи зі звірячої шкури, на плечах висіли великі хутра та ремені, на голові — великий сталевий шолом з рогами, а його роздратованість була цього разу спрямована не на дівчину-реєстраторку з аеропорту, а на величезного орла, що сидів на вуличному ліхтарі посеред Прімроуз Гілл.

— Геть! — знов крикнув він на птаха. — Це вже не в моїх силах! Усе, що я міг зробити, я вже зробив! Твоя сім'я забезпечена. Більшого я для тебе зробити не можу! Я й сам безсилий і хворий.

Кейт раптом із шоком усвідомила, що на лівому передпліччі у великого чоловіка були великі борозни в тих місцях, де орел устромив свої кігті й роздер йому шкіру. З подряпин набрякали краплі крові, неначе хліб підходив із форми.