Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

— Дурниця.

— Це сильна відповідь. Вітаю вас.

— Я хотіла була сказати, що іноді й сама так роблю, але вирішила поки що не зізнаватися в цьому.

— Дуже розумно, — сказав Дірк. — На цей момент вам краще не вибовкувати занадто багато про себе. Я вам раджу поводитися загадково.

— Мені не потрібні ваші поради. Куди ви намагалися потрапити перед тим, як раптом вирішили, що потрапите туди швидше, якщо проїдете сімнадцять миль у протилежному напрямку?

— До місця, що називається Вудсгед.

— А, психіатрична лікарня.

— Ви її знаєте?

— Саме звідти я їхала останні сімнадцять миль і хотіла б від'їхати значно далі. У якому відділенні ви будете? Мені треба знати, куди надіслати рахунок за ремонт.

— У них немає відділень, — сказав Дірк. — А ще їм, напевно, не сподобалося б, якщо б вони почули, що ви назвали їх психіатричною лікарнею.

— Усе, що їм не подобається, мене цілком влаштовує.

Дірк подивився навколо.

— Чудовий вечір, — сказав він.

— Анітрохи.

— Ось воно що, — сказав Дірк. — Ви справляєте враження людини, для якої цей день не став джерелом радості або духовного збагачення.

— Ще й як, в дідька, не став! — сказала Кейт. — У мене був такий день, після якого навіть святий Франциск Ассізький дітей почав би бити. Особливо якщо до сьогоднішнього дня додати вівторок, який був останнім днем, коли я була притомна. А тепер подивіться! Моя чудова машина… Єдине хороше, що я можу сказати про все це: принаймні, я не в Осло.

— Це дійсно не може не тішити.

— Я не сказала, що це мене тішить. Просто якби не це, то я б уже руки на себе наклала. Хоча навіщо мені робити це самій, якщо навколо мене стільки таких, як ви, хто з радістю зробить це за мене?

— Ви дуже вправно допомагали мені в цьому, пані Шехтер.

— Припиніть це!

— Що припинити?

— Моє ім'я! Не сіло не впало всі незнайомці, з ким я стикаюсь, знають, як мене звати. Ви не можете хоч на секунду припинити знати моє ім'я? Як дівчині за таких обставин бути загадковою? Зі всіх чоловіків, яких я сьогодні зустріла, моє ім’я не знав лише той, кому я сказала, як мене звати. Слухайте мене, — сказала вона, тикнувши пальцем вбік Дірка, — ви не надприродна істота, тож просто скажіть, звідки ви знаєте, як мене звати? Поки не скажете, я не відпущу вашу краватку.

— Але ж ви не тримаєте мою…

— Уже тримаю, поганцю!

— Відпустіть!

— Чому ви за мною їхали? — наполягала Кейт. — Звідки ви знаєте, як мене звати?

— Я їхав за вами саме з тієї причини, про яку вже сказав. А щодо вашого імені, люба пані, то ви його мені самі майже сказали.

— Не казала!

— Запевняю вас, що сказали.

— Я досі тримаю вашу краватку.

— Якщо ви маєте бути в Осло, але були непритомні з вівторка, то, напевно, були присутні під час неймовірного вибуху столику реєстрації Другого Терміналу аеропорту Хітроу. Про це багато повідомлялося в пресі. Напевно, ви це пропустили через свою непритомність. Я й сам пропустив це через свою невимовну апатію, але події сьогоднішнього дня певним чином привернули мою увагу до цього.

Кейт неохоче відпустила його краватку, але досі дивилася на нього з підозрою.

— Та невже? — спитала вона. — Які саме події?

— Дуже моторошні, — сказав Дірк, поправляючи на собі одяг. — Навіть якщо б того, що ви мені самі сказали, було недостатньо для того, щоб я дізнався ваше ім'я, той факт, що ви сьогодні також були у Вудсгеді, переконав би мене остаточно. Судячи з вашого войовничого відчаю, чоловіка, якого ви шукали, там не було.

— Що?

— Тримайте, прошу, — сказав Дірк, швидко знімаючи з шиї краватку й простягаючи її Кейт. — Сьогодні я випадково зіткнувся з медсестрою з вашої лікарні. Моя перша зустріч із нею мала такий характер, що я з певних причин поспішно залишив її. Лише коли я кілька хвилин по тому стояв на тротуарі й відбивався від місцевої фауни, одне з почутих від неї слів уразило мене, так би мовити, наче блискавка. Це була фантастично, божевільно неймовірна ідея. Але як і кожна фантастична, божевільно неймовірна ідея вона щонайменше так само варта розгляду, як і більш приземлена, до якої доводиться з усіх сил підганяти факти.

— Згодом я повернувся, щоб розпитати її, і вона підтвердила, що дещо незвичайного пацієнта перевели рано вранці з її лікарні до цього Вудсгеду.

— Також вона мені повідомила, що надзвичайну цікавість щодо долі цього пацієнта виявила одна з пацієнток. Цією пацієнткою була пані Кейт Шехтер, і я думаю, що ви погодитесь, пані Шехтер, що мої методи навігації мають певні переваги. Хоч я і не потрапив туди, куди мав намір потрапити, схоже, я все-таки потрапив саме туди, куди мені було потрібно потрапити.