Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Прилад був такий самий, як звичайний кишеньковий калькулятор, тільки рідкокристалічний екран був трохи більший за пересічний, щоб уміщати скорочені судження Володаря Веня щодо кожної з шістдесяти чотирьох гексаграм, а також коментарі його сина, Князя Чоу, щодо кожної лінії кожної гексаграми. На екрані кишенькового калькулятора ці тексти виглядали дуже незвично, частково тому, що вони були перекладені з китайської через японську й, судячи з усього, мали на цьому довгому шляху багато пригод.

Також цей пристрій виконував функції звичайного калькулятора, але дещо обмежено. Він міг впоратися з будь-якими розрахунками, результат яких не перевищував 4. Він міг скласти 1 і 1 (2), або 1 і 2 (3), або 2 і 2 (4), або обчислити тангенс 74 градусів (3.487414), але якщо результат був більший за 4, він показував напис «Суцільна жовтість». Дірк не був певний, чи це була помилка програміста чи мудрість, яку він поки що не був здатний збагнути, але все одно настільки захопився цим приладом, що віддав за нього 20 фунтів готівкою.

— Дякую, пане, — сказав продавець. — Це дуже гарна річ. Думаю, ви будете задоволені нею.

— Я дуже задоводедий, — сказав Дірк.

— Я радий це чути, пане, — відповів продавець. — Ви знаєте, що у вас ніс зламаний?

Дірк відірвав очі від обожнюваної нової іграшки.

— Так, — роздратовано сказав він, — авжеж я здаю.

Чоловік задоволено кивнув.

— Деякі з моїх покупців такі речі не завжди помічають, — пояснив продавець.

Дірк сердито подякував і поспішив геть. Кілька хвилин по тому він розташувався за маленьким кутовим столиком кав'ярні в районі Іслінгтон, замовив маленьку, але надзвичайно міцну каву й спробував обдумати події цього дня. Дуже швидко він дійшов висновку, що йому для цього майже обов'язково знадобиться також маленьке, але надзвичайне міцне пиво, тож він спробував замовити його.

— Що?.. — відреагував офіціант. Його волосся було дуже чорне, намащене бріоліном. Він був високий, атлетичної статури й надто крутий, щоб слухати клієнтів і розмовляти повними реченнями.

Дірк повторив своє замовлення, але через гучну стереосистему кав'ярні, через свій зламаний ніс і неперевершену крутість офіціанта зрештою вирішив, що простіше буде написати своє замовлення олівцем на серветці. Офіціант ображено подивився на серветку й пішов.

Дірк дружньо кивнув дівчині, що сиділа з книжкою за сусіднім столиком і співчутливо спостерігала за його спілкуванням з місцевим персоналом. Потім він взявся розкладати перед собою на столі свої сьогоднішні трофеї: газету, електронний калькулятор Ї-Цзін і конверт, який він вийняв з-за золотого диска, що висів на стіні ванної кімнати Джефрі Енсті. Зробивши це, він хвилину або дві прикладав хусточку до носа й обережно натискав на нього, щоб перевірити, чи болітиме — ще й як! Він зітхнув і запхав хусточку назад у кишеню.

Кілька секунд по тому офіціант повернувся й приніс омлет і одну хлібну паличку. Дірк пояснив, що це не те, що він замовляв. Офіціант знизав плечима й сказав, що він у цьому не винний. Дірк не знав, що на це сказати, і саме про це й сказав. Йому досі було дуже важко розмовляти. Офіціант спитав Дірка, чи знає той, що зламав собі ніс, і Дірк сказав, що так, дуде дякую, здаю. Офіціант сказав, що його приятель Нейл колись зламав ніс, а Дірк сказав, що сподівається, що тому бодідо як у пекді, і це призвело до завершення розмови. Офіціант взяв омлет і пішов, пообіцявши, що більше не повернеться.

Коли дівчина, що сиділа за сусіднім столиком, відвернулася, Дірк нахилився й взяв її каву. Він знав, що це було цілком безпечно, бо вона просто не зможе повірити, що він міг таке утнути.

Він сидів, потягував напівохололу рідину й міркував над подіями дня. Він знав, що перед тим, як консультуватися з Ї-Цзін, навіть із електронним, він має спробувати зібратися з думками, дати їм можливість вгамуватися.

Це було важко.

Хоч як би він не намагався очистити свій розум, заспокоїтися, дати ладу своїм думкам, йому не вдавалося зупинити в своїй уяві невпинні обертання голови Енсті. Вона несхвально вертілася, ніби осудливо вказуючи пальцем на Дірка. У неї не було пальця, яким можна було осудливо вказувати, і це лише сильніше підкреслювало те, що вона мала на увазі.

Дірк замружив очі й спробував натомість зосередитися на таємниці зниклої пані Пірс, але не зміг вигадати нічого путнього. Коли вона працювала на нього, вона часто загадково зникала на два або три дні, але тоді газети галасу через це не здіймали. Втім, тоді ж навколо неї нічого не вибухало, принаймні, він ніколи про таке не чув. Вона ніколи не загадувала про вибухи.