Дэниел Киз - Доторк

28 червня 2000 року «Арабські новини» повідомили, що якийсь радіоактивний матеріал знайшли в будинку фермера, що проживав у єгипетському селі Меет-Хайфі губернаторства Кальюбія. Спочатку Міністерство охорони здоров’я Єгипту оголосило, що джерело радіації — це радіоактивні викиди, завезені з-за кордону.

Наступного дня «Арабські новини» опублікували виправлене повідомлення Міністерства охорони здоров’я. Насправді 5 травня 2000 року цей фермер знайшов металевий інструмент на дорозі біля його села Меет-Хайфи. Переносний рентгенограф містив іридій-192, бета-гамма-випромінювач, який використовують у промисловій радіографії для перевірки злютованих швів у нафтових трубах, а також для проведення інших промислових перевірок.

Вважаючи, що пристрій має якусь цінність, чоловік забрав його додому. 200–300 односельців пізніше опромінилися. Фермер і його дев’ятирічний син померли через кілька днів.

Банґкок, Таїланд. «Щоденний оглядач Оману» (1 жовтня, 2001 рік) повідомив, що 19 вересня пристрій, який використовують для перевірки зволоженості ґрунту, викрали зі складу цивільного будівництва.

У статті йшлося: «Існує загроза, що не в тих руках він може спричинити травми й смерть, повториться торішній інцидент, коли триста людей загинуло внаслідок контакту з радіоактивним кобальтом-60». Від радіації, згідно зі статтею, також постраждало одинадцятеро людей, крім того, вона справила довготривалий вплив на сотні інших постраждалих.

Начальник Комітету мирної ядерної енергії Кайнгкорн Петчабутр звернувся до крадіїв з проханням повернути техніку з цезієм-137, америцієм-241 та берилієм.

Невідомо, чи крадії прожили достатньо довго для того, щоб дізнатися, що викрали радіоактивний пристрій.

28 листопада 2001 року «Нью-Йорк таймз» опублікувала статтю в авторській колонці Мнасура Іджаза (науковця-ядерника, чий батько був один з піонерів ядерної програми Пакистану) і Р. Джеймза Вулсі, колишнього директора ЦРУ (з 1993 до 1995 рр.): «Навіть якщо ймовірність того, що терористи виготовляють ядерні бомби, невисока, значну загрозу становлять терористи, що використовують радіоактивні матеріали у виготовленні низькотехнологічних “брудних” бомб… Головна проблема для ядерної безпеки, яку сьогодні становить “Аль-Каїда”, — це доступ до радіоактивних матеріалів у Пакистані».

Автори зазначали, що, гадано, Ісламабад має матеріали для 25–40 бомб середньої потужності. Процедури зберігання змінилися 7 жовтня 2001 року, після початку американського бомбування Афганістану. «Ядра урану й плутонію, що зберігалися окремо, а також детонатори перенесли в шість нових таємних місць по всій країні».

«Ми знаємо, що частина цих радіоактивних матеріалів може опинитись у простіших вибухівках — аж до каністр із бензином. Ми знаємо, що терористи купують і продають радіоактивні матеріали для створення “брудних” бомб».

Згідно з повідомленням на веб-сайті newsteel.com, опублікованим у червні 1997 року, керівник радіаційної програми в 5-му районі Чикаго від управління охорони довкілля заявив, що кобальт-60 залишається поширеною проблемою в сталевій промисловості. Прилади, що містять кобальт-60 і використовувані в радіографії, не перебувають під належним контролем з боку їхніх власників і часто потрапляють у брухт.

Значна частина цих металів залишається непоміченою навіть після того, як їх перетоплять на сталь… У кількох випадках вироби зі сталі, імпортовані в США, мали високі рівні радіації від кобальту-60, зокрема продукти з Індії, Тайваню й Мексики. 1983 року в США одна зі сталевих компаній перетопила значну кількість кобальту-60, проте працівники виявили радіацію, ще поки рідка сталь була в ковші.

У серпні 1997 року Міністерство енергетики оголосило про план продажу 6 тисяч тонн нікелю, а згодом іще додатково 10 тисяч тонн.

Хоча нікель був радіоактивний, Міністерство енергетики заявило, що, раз немає стандартів, яка радіоактивність у нікелі безпечна, воно наполягає, що ніяких правил не порушує.

Цей план зіткнувся з жорсткою опозицією. Директори сталевої промисловості й опоненти в Конгресі об’єдналися з керівниками профспілок та захисниками довкілля й розкритикували план. Радіоактивний метал, зазначили вони, може потрапити в деталі для автомобілів, застібки, столове приладдя та навіть у дитячі брекети.