Дэниел Киз - Доторк

5 листопада 1974 року, через шість років після публікації «Доторку», Карен Сілквуд, хімік-технік та активістка, що критикувала заходи безпеки на одній з фабрик, була опромінена плутонієм-239.

Коли спеціалісти через два дні дослідили квартиру міс Сілквуд, то виявили високі рівні радіації на сидінні унітаза, килимку та на підлозі у ванній. На пакетах з болонською ковбасою, сиром і курятиною в холодильнику. На наволочках і простирадлах.

Наступного вечора, після зборів профспілки, Карен Сілквуд загинула в таємничій автокатастрофі. Інформаторку змусили замовкнути.

У місті Хуарезі, що в Мексиці, восени 1983 року одного працівника відправили позбутися непотрібного обладнання зі складу, яким володів його працедавець. Їм з колегою наказали відвезти техніку на звалище на іншому кінці міста. Серед різного мотлоху там був двадцятирічний апарат радіотерапії «Пікер 3000», який купили в лікарні в Лаббоку, що в Техасі. Працівник витягнув непозначену капсулу з вантажу й кинув її в багажник свого пікапа.

Свинцевий кожух капсули тріснув, маленькі металеві кульки — кожна завбільшки з одну двадцять п’яту дюйма — просипалися на вулицю. Кілька гранул потрапили в протектори шин автомобілів. Перехожі понесли кілька гранул із собою на взутті. З гранулами бавилися діти. Тоді люди не знали, що свинцевий кожух був частиною покинутого апарата для лікування раку й що в кожній гранулі по 70 мікрокюрі кобальту-60.

Апарат опинився на звалищі в Хуарезі, звідки його транспортували у два мексиканські сталеливарні цехи, де розтопили й зробили частиною 500 тонн паль для укріплення будівель, а також 17 тисяч ніжок для столів.

Вантажівка, що везла радіоактивні палі назад у США, помилково повернула повз Лос-Аламоську національну лабораторію. Це вплинуло на сенсор радіації, який показав, що палі фонять.

Федеральні агентства по всій Америці негайно спробували відстежити радіоактивну сталь. Більшість ніжок для столів відшукали, але багато паль уже стали частинами будівель. В Аризоні кілька приватних будинків, медичний центр і державна тюрма мали радіоактивний фундамент, який розібрали й встановили заново.

Пікап, що досі залишається радіоактивним, конфіскували, проте не поховали. Наразі він став ігровим майданчиком для дітей. Записи показують, що через два роки після інциденту пікап усе одно впливає на лічильники Ґайґера з відстані 300 ярдів.

13 вересня 1987 року в Ґоянії, що в Бразилії, двоє чоловіків у пошуках металу в закинутій лікарні зняли сталеву обшивку з телетерапевтичної устави, що містила цезій-137 у формі порошку. Вони забрали речовину до одного з чоловіків додому. Невдовзі в того почалися блювота, запаморочення та діарея. Через п’ять днів він спробував пробити обшивку вдома, не знаючи, що вона містить блок дуже радіоактивної солі хлориду цезію вагою 3,5 унції. Гарний синій порошок висипався. Чоловік уявлення не мав про те, що заразив будинок і що порошок потрібно знищити, а землю навколо місця, де він просипався, викопати й вивезти.

Чоловік продав радіоактивну капсулу сусідові, що поклав її у свій гараж. Тієї ж ночі чоловік побачив дивне блакитне світіння з капсули і, вважаючи, що вона може мати якусь цінність або, можливо, надприродні сили, забрав її в дім. Протягом трьох днів вони з дружиною запрошували сусідів, друзів та родичів, щоб ті подивилися на яскраву речовину.

За допомогою викрутки один із друзів відколов кілька фрагментів порошку цезію. Деякі були завбільшки з боби, деякі — як зерна рису. Чоловік забрав кілька шматочків додому, віддав один братові, а також іншим у сім’ї. Деякі з них прикрасили собі шкіру яскравим синім порошком.

Дружина сусіда невдовзі почала страждати від блювоти й діареї. Місцевий лікар запевнив, що в неї алергічна реакція на їжу й що просто треба відпочити. Невдовзі жінка померла.

Приблизно в той же час один із працівників звалища забрав кілька шматочків цезію собі додому, де залишив їх на кухонному столі. Його шестирічна дочка, що гралася цезієм перед вечерею, також померла.

Унаслідок інциденту опромінилося 249 людей. 550 працівників протягом 4 місяців перевіряли й знезаражували радіоактивні місця, а ще три місяці знадобилося, щоб знезаразити 45 громадських місць.