Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

— До речі — помітив про себе — нападів доки немає, навіть і не знаю, добре це або погано — може хвороба вступила в завершальну фазу і наступний напад буде останнім?

На той час він вже спустився на землю в основі вежі, скинувши рюкзак з балки по дорозі — усередині основи будови було спекотно, похмуро і безвітряно — тут наш герой вирішив спорудити невелике вогнище, розігріти одну консерву і оглянути свої запаси. Знайшов трохи хмизу, якого вистачило на невелике вогнище, щоб нагріти нехитру їжу, яку проковтнув в декілька секунд: скільки там її було-то в тій баночці. Запив з пляшки і тут зрозумів, що тепер його головна проблема — вода, адже навкруги, наскільки вистачало його погляду, була гаряча савана або прерія — різницю він погано собі уявляв, адже далі за комфортабельні готелі Туреччини і Єгипту він ніколи не їздив.

— Потрібно звідси вибиратися, інакше помру тут від спраги…. якщо черговий напад не докінчить — подумалося туристові, і тут на нього накотив «довгоочікуваний» напад болю.

Хриплячи і стогнучи від усеосяжних «відчуттів», зміг, проте, дістатися до пігулок і проковтнути одну, попутно розсипавши інші по землі. Що зрозумів, так це те, що рівень болю був не таким високим, щоб відправити його до несвідомого стану — здавалося, що пройшла вічність, поки муки його відпустили, і він зміг розігнутися і сісти. Мабуть стогнав він досить голосно, тому що, прийшовши в себе, відразу відчув на собі чужий погляд і незрозумілі відчуття в голові: неначе її несильно обволокло щось слизьке — безболісно, але украй неприємно. Найближчою аналогією була медуза, покладена на голову — таке ж слизьке і неприємне гидотне почуття — від порівняння з цим драглистим створенням природи стало ніяково, і хлопець спробував прогнати з голови цей образ, мотаючи головою.

Майже відразу ж відпустило, і він оглядівся: з того боку, де стіни у вежі не було, сиділа одна з тих незрозумілих кішок з шкурою, що переливається, і дивилася на хлопця, а другого екземпляра поруч не було. Віктору стало страшно: зблизька тварина наводила на нього страх своїми габаритами і тремтіння по усьому тілу — на пару секунд тіло як би заціпеніло від тваринного страху, а потім різко відпустило, і до хлопця повернулася здатність рухатися і міркувати. Забувши про пістолет і рюкзак, він кинувся до східців наверх і став гарячково стрибати по вцілілих з однією на іншу, майже зовсім забувши про обережність. Вверх його гнала одна думка: вибратися вгору, чимдалі від цієї тварюки. Усій цій древній конструкції явно не пішла на користь подорож крізь той фіолетовий вир — один з вцілілих східців розсипався під ним, коли він усією вагою встрибнув на нього.

Падаючи, вдалося зачепитися за обламану балку, яка стирчала поруч і не впасти, але сходинка зробила погану послугу усій вежі в цілому: здавалося, що вся древня будова тільки і чекала сигналу, щоб почати розсипатися, а наш герой так і залишився висіти на тому уламку у вцілілій стіні. Доречно зауважити, місцевий хижак у той момент, коли землянин поліз спритно вгору, теж спробував дістати двоногу здобич, встигнувши зробити пару стрибків в його сторону — але тут кошаку не повезло, і він отримав у польоті удар падаючим каменем в голову. Цього вистачило, щоб дезорієнтувати тварину на пару секунд, і воно впало прямо там, де турист розбив собі свій табір і вогнище. Добило кішку ще пару елементів конструкції вишки, що падали, засипавши її наполовину після закінчення каменепаду, а чоловік ще провисів так хвилину, поки руки не розтиснулися і він не зірвався вниз.

Забратися високо не встиг — всього біля трьох метрів, тому, хоч падіння було і болючим, проте нічого собі не поламав. Обмацав себе, пару разів сів, зігнувся і посував руками в різні боки — ніби цілий, і зітхнув з полегшенням. Оглянув те, що залишилося від його колишньої спостережної точки — прийшов до думки, що залишатися усередині цієї аварійної споруди більше не варто. По-перше, вона зараз стала конкретно аварійною, а по-друге, втратила свою цінність, як власне та сама спостережна точка — залізти вгору тепер не представляється можливим, оскільки усі нижні сходинки і опорні балки обрушилися вниз, а стрибати на декілька метрів вверх чоловік не умів.

— Прокляття, мої речі засипало — розгублено дивився на купу каменів і трухлявих крокв в тому місці, де виднівся хвіст і задні лапи того хижака — потрібно дістати, це усе, що у мене є,… а особливо пістолет і вода.

Оскільки допомоги чекати було нізвідки, то довелося розгрібати завал самому — працював повільно, намагаючись дивитися під ноги, вгору і у бік відсутньої стіни — десь був ще один хижак, і це сильно турбувала свіжоспеченого вантажника. Знайшов якийсь уламок від балки — дерев'яний недогризок близько метра завдовжки — поклав поряд з місцем розкопок, щоб у разі появи небезпеки було що узяти в руки, хоч і розумів, що проти такого звіра цього мало. Камені виявилися не занадто важкими, тому робота просувалася досить спритно: все не став розгрібати, оскільки пам'ятав, де приблизно залишив свої речі, коли розпалював вогнище. У відсутності годинника або свого телефону визначити, скільки пройшло часу не зміг, але за внутрішніми відчуттями працював так години чотири з перервами на відпочинок. Жахливо хотілося пити, а єдина пляшка в рюкзаку все ще була десь в заваленому рюкзаку, тому працював як раб на галерах Древнього Риму.