Патрик Несс - Ніж, якого не відпустиш

Він нас доганяє за три кроки. Я ще навіть не встигаю попробувати втікти, а він набігає на мене з виставленими вперед руками, хапає мене за шию, кидає мною об дерево.

— Ти мала ПОГАНЬ! — кричить він і втискає великі пальці в моє горло.

Я б’ю його по руках, пробую порізати його моїм ножем, але мій рюкзак упав, і лямка притиснула мою руку до дерева, такшо він може мене душити, скільки йому схочеться.

Його лице то кошмар, жахливе видовище яке я ніколи не забуду якшо виберуся з цього. Крокл відкусив його ліве вухо і довгу смужку м’яса зі щоки. Через дірку видно зуби, а ліве око вибульчене так ніби його голова зупинилася під час вибуху. На його шиї і лиці є ще й інші рани, одяг порваний, кров практично всюди, я навіть бачу зуб крокла, який торчить із глибокої рани в нього на плечі.

Я задихаюся і пробую вдихнути але взагалі нічо не вдихається і ти не повіриш, як то болить, і світ починає крутитися, і в голові стає дивно, і в голові дурна думка про то, шо Аарон насправді не пережив напад крокла, шо він помер, але так розізлився на мене, шо смерть не завадила йому таки прийти і вбити мене.

— ТИ ЧОГО ЛИБИШСЯ? — кричить він, бризкаючи мені на лице шматочками крові, слини і м’яса.

Він стискає мою шию сильніше, і я відчуваю, шо починаю блювати, але блювакам нема куда вийти і я не можу дихати і світло і кольори зливаються докупи і я вмираю і я точно вмру.

— А-а-а! — Аарон раптом відскакує і відпускає мене.

Я падаю на землю і всьо навколо оббльовую і глибоко вдихаю, від чого закашлююсь так сильно, ніби вже ніколи не перестану кашляти. Я піднімаю голову і бачу як писок Манчі стиснувся на Аароновій литці, кусаючи так, як лише може.

«Хороший пес».

Аарон рукою відкидає Манчі вбік, він летить у кущі. Я чую удар, тоді скавуліня, тоді «Тодде?»

Аарон знову розвертається до мене, і я просто не можу перестати дивитися на його лице, на ці рани всюди на ньому, від яких ніхто би не вижив, ніхто, таке неможливо.

Може він реально мертвий.

— Де знамення? — каже він, його порване лице швидко міняє вираз і він роззирається раптом запанікувавши.

Знамення?

Зна…

Дівчинка.

Я теж дивлюся. Її нема.

Аарон знову розвертається, сюди, туди, а тоді я бачу, шо він це чує, так само як я, чує ще шерехтіння і тріск, із якими вона біжить, чує тишу, яка тікає від нас, і не дивлячись на мене він кидається за нею і от його вже нема.

І я просто собі лишаюся сам.

І я просто собі не знаю, шо мені далі тута робити.

Шо за дурацький день.

— Тодде? — то Манчі викульгує з кущів.

— Всьо добре, старий, — пробую сказати я, і навіть трохи кажу, попри кашель, попри то шо це неправда. — Всьо добре.

Я пробую нормально дихати попри кашель, впираю голову в землю, трясуся, всюди слина і ригаки.

Я дихаю і починають появлятися думки. Вони завжди приходять без дозволу, нє?

Бо може на цьому всьо скінчиться, може таке бути? Може воно всьо так просто скінчиться. Ясно, шо Аарон хоче цю дівчинку, шо би він не мав на увазі під «знаменням», нє? Ясно, шо дівчинку хоче містечко , бо чого би здіймати такий галас через тишу в моєму Шумі. Такшо якшо Аарон її собі забере і містечко її собі забере, то всьо має скінчитися, нє? Вони получать то, шо їм треба, і лишать мене в спокої, і я вернуся назад і всьо буде собі так само як раньше і так, дівчинці з того добра не буде, але це може порятувати Бена і Кілліана.

Це може порятувати мене.

Я ж просто думаю про це, ясно вам? Просто собі думки проносяться в голові, та й по всьому.

Думки про то, шо все може закінчитися ще на початку.

— Закінчитися, — бурмоче Манчі.

А тоді я чую жахливий, жахливий крик, ясно шо то дівчинку зловили і вона видає цей крик, нє?

Наступний крик чується через секунду, але я вже на ногах, навіть не думаючи, скидаю рюкзак, трохи згинаюся, ще кашляю, пробую ще передихнути, але ніж у мене в руці, і бігом.

За ними легко бігти. Аарон проривався через кущі як бик, а його Шум просто реве і завжди, завжди, завжди чути тишу дівчинки, навіть під її криками, так шо самі крики чомусь тихішають. Я біжу за ними як лише можу, Манчі біжить за мною, і минає може півхвилини, а ми вже там, геніальний я, котрий поняття не має, шо робити, коли ми будемо там. Аарон загнав її у воду десь по кісточки і припер спиною до дерева. Він ухопив її руками за зап’ястя, але вона відбивається, відбивається і відкопується з усіх сил, але її лице таке налякане, шо я ледве можу шось сказати.