— Та ти, я бачу, добрий акробат!
Ольга теж розсміялася, побачивши геолога в такому кумедному положенні.
Та Петров зметикував, штовхнув ногою об стелю і, описавши складну траєкторію, став на підлозі. М'язи в нього, видно, так і грали, здається, стукни він кулаком — і стіна проломиться.
— Тут, брат, мимоволі станеш акробатом! — усміхнувся Петров.
— Не робіть різких рухів, товариші, — порадив Іван Макарович. — Не забувайте, що пересуватись по кабіні треба, тримаючись за поручні.
— Ось так! — весело вигукнув Загорський, стукнувши обома руками по товстій спинці свого крісла. І відразу ж опинився під стелею.
— Ого! — вигукнув Петров. — Ти, брат, спритний. Ніякий канатоходець не зрівняється з тобою! Та не борсайся, я тобі допоможу.
Однією рукою тримаючись за поручні, прикріплені до стінки ракети, другою він піймав Загорського за ногу і майже без ніякого зусилля опустив його на підлогу.
— Оце так штука! — бурмотів радист. — Тільки подумати…
Ще під час підготовки до польоту всі знали про це явище, навіть робили експерименти з падаючою кабіною, в якій на коротку хвилю зникало відчуття ваги. Але тепер цілковите зникнення ваги практично було для всіх несподіванкою.
…«Комета» мчала в міжпланетному просторі із швидкістю 8 кілометрів на секунду. Так показували прилади, але в членів екіпажу відчуття цієї швидкості не було. Навпаки — здавалося, що ракета стоїть, вірніше — висить на одному місці. З правого боку весь час палахкотіло Сонце, увінчане вогненною короною, поблизу нього і по всьому чорному небі сяяли зорі та планети. Віддалі до них були такі великі, що переміщення ракети не вносило ніяких змін в конфігурацію неба. Хіба що зменшувався диск Землі і одночасно виростав Місяць. Але око не могло цього вловити.
З кожною хвилиною космічний корабель наближався до Троянди космосу. Розумні чутливі автомати вели її по заздалегідь обчисленій траєкторії, яка в певній точці перетинається з орбітою штучного супутника. Щождо Сонця, то з його притягальною силою корабель Івана Плугаря не боровся: «Комета», рухаючись в системі Земля — Місяць, ішла фактично по земній орбіті. Відхилити рух ракети Сонце не могло, бо, крім власної швидкості, вона зберігала і ту швидкість, з якою мчить Земля, — 30 кілометрів на секунду. Цих складених швидкостей було досить, щоб ракета могла вільно рухатись в межах системи Земля — Місяць.
Причалити до Троянди — це вже буде робота механіка. А поки що він замріяно дивиться в ілюмінатор на чорне небо. Зорі на ньому різнокольорові: одні жевріють, неначе вугілля в каміні, інші скидаються на фіолетові чорнильні плями, ще інші — на розплавлене срібло… Загорський передає і одержує радіограми та час від часу робить зйомки Сонця. Іван Макарович, поклавши на коліна товстий зошит, записує свої спостереження і поглядає на прилади. Електронна обчислювальна машина увесь час показує віддаль до Троянди — в кілометрах і хвилинах. Цифри тануть, меншають з кожною секундою… Іван Макарович подає команду: — Мілько! За локатор.
Михайло відразу зайняв місце біля екрана радіолокатора, уп'явся в нього своїми чорними очима. Незабаром він побачив те, чого ждав. Праворуч на екрані з'явилася маленька зірочка. Вона досить енергійно рухалась до лінії, яка означає напрям польоту «Комети».
— Троянда на екрані! — урочисто вигукнув Мілько.
Своїми обрисами радянський супутник землі і справді нагадує троянду, особливо здалеку. Трохи нахилене «стебло», на верхньому кінці якого — «квітка». Чим ближче, тим стають видніші елементи конструкції. «Квітка» — то величезне колесо, змонтоване, очевидно, із контейнерів. Сонячним блиском спалахують на ньому ілюмінатори-вікна. В центрі — на ажурному плетиві радіальних ферм — здіймається кілька овальних щитів, зроблених із напівпровідникових елементів. Це — енергетичне серце міжпланетної станції. Сонячні промені, впавши на ці чудодійні пелюстки, тут же перетворюються в електричний струм і
проводами-артеріями течуть по складному організму Троянди. Вони опалюють каюти, гріють воду у ванні, варять їжу, вони живлять локатори, потужну радіостанцію, вони підтримують постійну температуру в оранжереї… А сонячного сяйва тут же океані
Троянда космосу — найбільший із трьох супутників, запущених трьома великими державами. По різних орбітах обертаються вони навколо Землі, що, звичайно, утруднює астронавігацію, яка робить тільки перші, можна сказати, дитячі кроки. В багатьох країнах розгортається рух за об'єднання цих трьох супутників і створення єдиного науково-дослідного заатмосферного інституту. Технічно цей задум здійснити легко — досить включити двигуни і вийти на умовлену орбіту. Та на заваді, як відомо, стоять інші причини…
Читать дальше