Василий Бережной - В зоряні світи

Біля мікрофона став геолог Петров. Розстебнув комір білої косоворотки.

— Спеціально такого завдання експедиція не одержала. Уран цікавить нас найменше, бо, як відомо, маємо достатні запаси його тут, на Землі. На Місяці ж ми сподіваємось визначити запаси мінералів, що мають у собі кисень і воду… А взагалі — мусимо скласти уявлення про геологічний розвиток планети…

Інший, теж іноземний кореспондент спитав, чому ракету назвали «Кометою», а не якось інакше, наприклад, по імені конструктора. Видно, знав, що Плугар — головний конструктор «Комети».

Оля з прихованим захопленням поглядала на батька, коли він підвівся, щоб відповісти на це запитання. Легкий вітерець від вентилятора ворушив йому ледь посивіле волосся, високе чоло золотило проміння надвечірнього сонця, що лилося крізь скляну стіну.

— …У безперервній боротьбі із силою тяжіння людина збільшувала швидкість польоту спочатку на десятки, сотні метрів, а потім і на десятки й сотні кілометрів. І коли в кінці першої половини нашого, двадцятого століття був подоланий звуковий бар'єр і людина помчала швидше, ніж звук, — тоді, можна сказати, повітряний океан був підкорений. І як тільки це сталося, людина відразу ж відчула, що навіть цей безбережний океан для неї тісний! І вона взяла розгін для нового, ще грандіознішого стрибка — в світовий простір… В конструюванні «Комети» брав участь увесь колектив нашого інституту. Але нам допомагали і Архімед, і Ньютон, і Ломоносов, і Ціолковський… Бо щоб створити отаку ракету, людство мусило пройти в своєму розвитку тисячі років! Треба було відкрити механіку, створити металургію, побудувати величезні заводи, електростанції… Потрібно було винайти радіо… Так що навіть той далекий наш предок, який покинув кам'яну сокиру і використав метал, — навіть він є учасником створення нашого космічного корабля. На голому місці нічого не виникає. Сучасна наука і техніка ввібрала в себе досвід усіх попередніх поколінь…

Зал був глибоко вражений цією відповіддю Плугаря. Кілька хвилин панувала тиша, тільки чути було характерне цокання фотоапаратів. Ольга від радості аж світилася: це ж вона дала назву — «Комета»! Довгими вечорами підбирала слово, скільки паперу списала, і, нарешті, знайшла! Батько підтримав, і незабаром на чорному металевому тілі космічного корабля художник, піднятий автокраном, вивів білими сяючими літерами: «Комета — СРСР».

Той, хто запитував, мабуть, не розуміє скільки в цій назві романтики! Їхня «Комета» рине в світовий простір, відкидаючи вогненний хвіст. Дивовижне небесне тіло, створене руками і розумом людини!

Ракетодром Інституту міжпланетних сполучень починався тут же, за садом, за густою стіною підстриженої акації. Отож Плугар, Мілько, Загорський, Петров і Ольга, а з ними їхні близькі та рідні, рушили до «Комети» пішки… Сонце ще не сходило. Величезне, на кілька кілометрів довжиною, зелене поле ракетодрому курилося туманом. Темніючі ангари, стартові естакади, схожі на ферми залізничних мостів, здавалося, плавали в повітрі.

Ольга завжди з захопленням дивилася на цей «акваріум залізних риб», як вона жартома називала ракети. Звідси робилися польоти в стратосферу, польоти навколо земної кулі по меридіану — через обидва полюси Звідси запускалися ракети з деталями штучного супутника. Тепер — політ на Місяць… Це ж тільки сказати — на Місяць! Ольга цілий рік буде на Троянді космосу. Як там цікаво! Але на Місяці цікавіше… Он де вона — «Комета»!

Посередині ракетодрому з туману високо здіймався довжелезний трамплін. Його металевий каркас тримали на залізних плечах щогли — трапеції, — спочатку низенькі, а далі вищі й вищі. В нижньому кінці каркасу темнів величезний снаряд, націлений в небо. Це причаїлась «Комета» — складний комплекс могутніх силових установок і найніжніших приладів, броньований міжпланетний крейсер.

Як то він понесе людей? Як справдить їхні надії?

Чоловіки йшли попереду, жваво розмовляючи; жінки — задумані, притихлі — ледве встигали за ними.

— А мій Костя схопився з ліжка, підбіг і питає: «Тату, а чи ви не забули свого топірця?» Виросте й буде, видно, теж геологом! — сміється Петров, міцний, рухливий чоловік. — Він уже полетить на Марс…

— Подивіться, яка гарна травичка! — говорить Плугар.

А трава й справді чудова — тисячі, мільйони зелених стебелець здіймаються вгору; в них стільки сили, стільки енергії, що, здається, вони піднімуть і оцю бетоновану доріжку, по якій ідуть невгамовні люди, і ангари, і естакади. Ольга пустотливо сходить з кам'яної смуги, збиває ногами росу, сміється. А мати дивиться на потемнілий сліду траві, і серці В стискається щемить. Чоловік і донька ось зараз полетять, а слід оцей візьме собі сонце..