Василий Бережной - В зоряні світи

Микола сказав:

— Це підземелля ми, можливо, і наповнимо повітрям, а от створити атмосферу для всієї планети не вдасться.

Батько гаряче заперечував. Взагалі я помічаю, що в нього дуже збуджені нерви. Боюсь, що, як повернемось на Землю, він зляже від нервового виснаження.

А Загорський стоїть на своєму: — Природа все-таки поставила людині певні межі, через які не можна переступити.

— Треба вірити в силу людського розуму, в силу науки! — збуджено вигукнув батько. — І коли вже з нас облущиться ота віковічна шкаралупа! Сам же одну «непереборну» межу переступив — перелетів з одній планети на іншу, — а про другу говорить… Немає для науки меж!

Може воно й так, але все ж таки створення атмосфери Місяця дуже… важко уявити.

— Та це треба половину речовини Місяця перетворити на газ! — не відступав Микола. — А може й більше!

Батько доводить, що ні. Співставляє щільність мінералів і газів, «планує» атмосферу висотою не більше трьох-чотирьох кілометрів. Невже його задум здійсниться?..»

«У нас дискусії за дискусіями. Що ми не робимо — чи шукаємо селенітські поховання, чи намагаємось відкрити сліди металів, — завжди якось непомітно зав'язується суперечка. Микола чомусь вирішив, що металів на Місяці немає. Батько твердить, що хоч селеніти може й не знали міді, бронзи і заліза, але метали тут, безперечно, є. Вони зосередилися в ядрі планети. Тільки про поховання вони й не сперечалися — зійшлися на тому, що селеніти, видно, спалювали померлих.

— А оці, що лишилися? — спитала я.

— Цих уже нікому було спалити, це останні… — пояснив батько».

«Загорський розкритикував тутешню добу, яка продовжується місяць.

— Які рослини витримають двотижневу ніч? А тварини?

Батько нагадав йому про кількамісячні полярні ночі на Землі, про рослин і тварин Заполяр'я.

— Життя всесильне! — захоплено проголосив він». «Вони ходять без скафандрів! Аж тепер пригодився барометр! Батько поставив його в тунелі далеко від наших апартаментів — працює! Показує «ясно». Значить, атмосфера Місяця вже народжується! Можна й розмовляти без мікрофонів, просто так. Повітря передає звук».

«Але ж довго тягнеться ніч. Хоч тут у нас і світло, як удень, але вона все ж якось давить на нас.

Микола добився свого: тато вивчився грати в шахи і вже «вліпив» йому один мат.

Зараз вони всі троє сплять, розкинувшись на матрацах, а я чергую. Сиджу і пишу на колінях. Різні чудернацькі думки лізуть у голову. Інколи мені здається, що це все сон… Хоча б скоріше сходило Сонце і починався великий день!»

Ольга блукала поміж колонами храму — насторожена і… тривожна. І хоч цей ярус глибинного міста вже був заповнений атмосферою, вона ходила в скафандрі. Правда, кисневий балончик був у неї відключений, але, на випадок потреби, його можна включити негайно — досить лише повернути краник. «Тут на нас чекають найнесподіваніші несподіванки, — говорив Ользі батько. — Треба бути завжди насторожі». А їй хіба що? Скафандр зовсім легкий. Тут ходиш — неначе тебе на крилах носить.

За порогом храму — в широких вулицях-тунелях, в залах і на майданах — сяє яскраве світло, яке ллється і ллється з чудесних прозорих куль, що акумулюють, як гадає Загорський, світлову енергію. А тут сутінки. Жевріє холодним вогнем крижана глиба в «чаші», а вгорі — на кам'яному склепінні — сяють зображення сузір'їв.

Ольга ходить, не поспішаючи, присвічує собі ліхтарем. Яскравий снп електричного світла вихоплює то масивні підніжжя колон, то шестигранне каміння облицьовки стін. Знічев'я Ольга постукує топірцем по стінах, колонах. Невже тут немає ніяких таємниць? Особливо цікавить Ольгу медицина — от якби знайти які-небудь селенітські ліки! Чи може селеніти зовсім і не хворіли?

Враз Ольга зупинилася і помітила мерехтіння. До її слуху виразно доносився якийсь приглушений шум. Обернулася до «чаші» — крізь тріщину пробивається цівка якогось сивого газу, кидає тремтливу тінь. На якусь мить Ользі здалося, ніби заворушились зотлілі селеніти. Але то була тільки мить. «Чого тут лякатися? — подумала Ольга. — Геологічне явище. Може, колись тут був вулкан…» Струмінь газу досяг склепіння і черкнувся зір.

Минуло може хвилин п'ять чи десять, і газ перестав іти, розвіявся по храму, неначе фіміам під час богослуження. Побігти і розповісти про все батькові — що він скаже?

Ольга кинулась бігти. Її «крок» становив не менше десяти метрів — тільки стіни миготіли! От коли б вона отак бігала на Землі! Це ж був би нечуваний, неймовірний рекорд!