Василий Бережной - В зоряні світи

— Ви гадаєте, що атмосферу Місяць втратив тому, що розігрілася кора?

— Не інакше. Розрахунки показують, що Місяць може втримати газову оболонку. Тільки висока температура призвела до її втрати. Моря розплавленої лави…

— Погляньте! — гукнув Загорський, вказуючи на далеку долину.

Там раз по раз здіймався пил, неначе хтось безладно бомбардував рівнину. Розриви наближались в бік плато, на якому манячіла «Комета». Що як влучить? Рвонуло на схилах гори, далі, далі… Пронесло!

Плугар подивився на Загорського, на кіноапарат, що висів у нього через плече.

— Хіба ви не знімали? Яке це чудове явище — метеорний рій бомбардує Місяць!

— Та я… Я боявся за «Комету».

— Вдруге не зівайте. Якщо трапиться нагода, обов'язково сфотографуйте зіткнення метеорита з Місяцем.

Промчав метеорний дощ — і знову непорушність. Ніби й «Комета» заціпеніла серед мертвого пейзажу…

На екрані локатора з'явилась постать. Тупцювала біля Ольжиної картки, подаючи руками якісь сигнали.

— Кличе, — сказав Іван Макарович, відходячи від екрана. — Видно, настав час переговорів.

Професор почав одягатися, всі дивилися на нього запитливо. Мілько не втерпів:

— Невже ви підете, Іване Макаровичу? Та плюньте… Ольга мовчала. Вона добре знала, що коли батько щось вирішив, то відговорити його неможливо.

Іван Макарович мовчки надяг скафандр і вийшов.

Ольга підійшла до Загорського і подивилась через його плече на екран. Ось батькова постать наближається до незнайомого. Зійшлися, зупинились. Про що вони розмовляють?

Коли б локатор міг передавати не лише зображення, а й звуки, то в «Кометі» почули б таку розмову:

— Я єсть генерал Дік, — відрекомендувався по радіо чужий скафандр. — Я єсть начальник експедиціон. Сподіваюсь — ві єсть Плугар?

— Так, — сказав Іван Макарович.

— Нам треба встановити добросусідські відносини, — продовжував генерал Дік. Мова його стала чистішою. — Я вже посилав до вас. Але, на жаль, ваш механік…

— Відмовився зрадити Батьківщину…

— Навіщо такі вислови, містер Плугар? Щоб в дальшому не було ніяких ексцесів, давайте встановимо зони діяльності.

— Тобто?

— Як довго ви тут пробудете?

— Ми тут будемо доти, доки цього вимагатимуть інтереси науки, доки не виконаємо своєї програми наукових досліджень.

— Чудово! А чи не вважаєте ви, професоре, що для науки великою загадкою є друга півкуля Місяця, та, якої ніколи не видно з Землі?

— Охопимо й ту півкулю, на все свій час.

— А чи не бачите ви, що нам на цій півкулі тісно? Я пропоную вам — саме в інтересах науки — перебазуватись на той бік…

— Це що — ультиматум?

— Облишмо гучні слова, професоре. Мою добросусідську пораду можете розцінювати, як хочете. Ви ж самі кажете: ваша мета — наука. От і перебирайтесь на ту півкулю. Для спостережень за зорями там ідеальні умови. Не заважатиме диск Землі…

— Ми самі знаємо, де нам краще працювати.

— Ага, не хочете? Під ширмою науки ви тут закладаєте воєнну базу! А ми цього не стерпимо. Тим більше, що ця територія належить нашій фірмі.

— Чи дісталася в спадок?

— Я говорю офіційно: оця територія і все, що на ній, під нею і над нею — все це власність нашої фірми. У нас є документи!

— Як же ви придбали цю «власність»?

— Ми купили в іншої фірми.

— А та де взяла?

— Де?.. — генерал Дік зам'явся. — Та… просто відкрила продаж території Місяця… Але це, зрештою, нас не стосується. Ми купили — ось головне!

— Якщо вас не стосується, то нас — тим більше. Може ваші фірми оптом і вроздріб продають зорі Чумацького шляху, може ваш босс придбав кільця Сатурна або Великий віз, — це ваша внутрішня справа.

— Значить, не визнаєте?

— Не визнаємо.

— Ну, гаразд. Я не маю сумніву, що міжнародний трибунал захистить інтереси фірми. До речі, що означає цей напис? — генерал підсунув ногу до Ольжиної картки.

— Ви ж грамотний?

— Це що — погроза використати атомний реактор? Оце атомна енергія в мирних цілях? Ми вже зафотографували цей документ, про нього знатиме увесь світ!

— Ви багатослівний, генерале. У нас немає часу.

— Значить, відкидаєте пропозицію про перебазування?

— Якнайрішучіше.

— Ви, очевидно, не оцінили становища, професоре. Я вам допоможу в цьому. Наш політ готувала воєнна фірма, а не Академія наук, як у вас, отже, незабаром прибуде ще одна ракета. Це буде не тільки демонстрація могутності…

— Ми не боїмося погроз, — перебив його Іван Макарович.