Станіслав Лем - Едем

Сам того не помічаючи, він віддалився від ракети кроків на триста, якщо не більше. Всюдихід різко загальмував, і Лікар крикнув:

— Сідай!

Координатор підбіг, стрибнув боком на вільне сидіння, відсовуючи бідон, і відчув, що він порожній. Глянув на товаришів — зовні все наче було гаразд. Він нахилився вперед, торкнувся ствола випромінювача — ствол був холодний.

Фізик відповів на його німе запитання поглядом, який ні про що не промовляв. Мовчки під’їхали аж до самісінької ракети. Інженер різко розвернувся, відцентрова сила втиснула Координатора в сидіння, порожні каністри задеренчали, і машина зупинилася біля самісінького входу до тунелю.

— Що, струмок пересох? — запитав він байдужим тоном.

— Ми не змогли набрати води, — відповів Інженер і обернувся до нього на своєму рухливому сидінні. — Нам не вдалося доїхати до струмка. — І показав рукою на схід.

З всюдихода ніхто не виходив. Координатор запитливо поглядав то на Фізика, то на Інженера.

— Ми ще першого разу помітили, що там щось змінилося, — озвався Фізик, — але не знали, що саме, й хотіли пересвідчитися.

— А якби ви не повернулися, то яка була б нам користь від такої вашої передбачливості? — кинув Координатор, уже не приховуючи своєї люті. — Ну, давайте, викладайте все зразу, а не по чайній ложечці!

— Вони там щось роблять уздовж струмка, перед ним і за ним, довкола пагорбків, у всіх улоговинах, уздовж великих борозен, на протязі цілих кілометрів, — повідомив Лікар.

Інженер кивнув головою:

— Першого разу, коли ще було видно, ми помітили тільки цілі хороводи цих велетенських дзиг — вони рухалися строєм у формі літери V і викидали грунт, немовби копали траншеї. Як слід ми їх розгледіли тільки по дорозі назад, з вершини пагорба, і вони мені не сподобалися.

— А що саме тобі в них не сподобалося? — м’яко запитав Координатор.

— Те, що вони трикутні й вершина кожного трикутника націлена в наш бік.

— Здорово! І, не сказавши про це нікому ані словечка, ви поїхали туди ще раз? Ти знаєш, як називається така поведінка?

— Може, ми й справді зробили дурницю, — сказав Інженер, — більше того, я навіть певен, що зробили її, але ми подумали, що коли почнемо тут радитися, чи їхати нам удруге, знову виникнуть суперечки, хто повинен наражати на небезпеку своє дорогоцінне життя і так далі, — і вирішили впоратися з цим швидко самі. Я розраховував на те. що з настанням сутінків вони змушені будуть якось освітити те місце робіт.

— Вони вас не помітили?

— Я майже певен, що ні. В кожному разі, ніяких ознак цього я не бачив — на нас ніхто не напав.

— Як ви їхали цього разу?

— Майже весь час вершинами пагорбів, точніше, не самими вершинами, а трохи нижче, щоб вони не могли нас побачити на тлі неба. Певна річ, без вогнів. Через те ми так довго не верталися.

— Отже, ви взагалі не збиралися набирати в каністри води і взяли їх тільки для того, щоб збити з пантелику Хіміка?

— Ні, це не так, — утрутився в розмову Лікар.

Вони все ще сиділи у всюдиході, і їх то освітлювали спалахи проблискового ліхтаря, то знову огортала темрява.

— Ми хотіли під’їхати до струмка значно далі, з протилежного боку, однак нам це не вдалося.

— Чому?

— Бо вони й там ведуть такі самі роботи. Зараз, тобто з настанням темряви, заливають у траншеї якусь світну рідину — вона давала стільки світла, що нам усе було прекрасно видно.

Координатор глянув на Інженера:

— Що б це могло означати? Той знизав плечима:

— Можливо, вони роблять якісь відливки. Хоча, як на розплавлений метал, та речовина була надто рідка.

— Чим вони її привозили?

— Нічим. Клали щось уздовж борозен; можливо, то був трубопровід, але з певністю сказати цього не можна.

— Рідкий метал нагнітали по трубопроводу?!

— Кажу тобі, що я бачив це в темряві, у бінокль, при дуже поганому освітленні — центр кожної траншеї світиться, як ртутний пальник, а довкола все тоне в темряві, А втім, ми ні разу не під’їжджали до них ближче, ніж на сімсот метрів.

Проблисковий ліхтар погас, і вони кілька хвилин сиділи, не бачачи один одного; потім ліхтар спалахнув

знову.

— Я гадаю, його треба зняти, — сказав, підводячи очі, Координатор. — І то негайно, — додав він.

Ліхтар знову блиснув, і всі побачили Хіміка, який вилазив із тунелю.

— Що там? — запитав Координатор.

Хімік підбіг до машини, його засипали запитаннями, а Інженер тим часом спустився у машинне відділення і вимкнув струм. Ліхтар блиснув востаннє, і все довкола поринуло в пітьму. Заграва на обрії, здавалося, розгорілася тде яскравіше. Тепер вона помітно змістилася на південь.