Станіслав Лем - Едем

— Їх там тьма-тьменна, — сказав Інженер, який знову повернувся нагору й стояв біля ракети, обличчям до заграви.

— Тих великих дзиг?

— Ні, дуплексів. На тлі того світного тіста ми бачили їхні силуети — вони дуже поспішали, очевидячки, ця маса, холонучи, густішає. Вони обкладали її якимись ґратками ззаду і з боків. Передня частина, тобто бік, повернений до нас, лишився відкритим.

— Ну й що ж далі? Так і сидітимемо склавши руки?.. — збудженим голосом заговорив Хімік.

— Та ні, — відповів Координатор. — Зараз заходимося перевіряти всі системи Захисника.

Вони хвилину помовчали, дивлячись на заграву, яка кілька разів яскраво спалахнула.

— Хочеш спустити воду? — понуро запитав Інженер.

— Поки в цьому немає нагальної потреби, то ні. Я вже думав про це. Спробуємо відкрити люк. Якщо контрольна покажуть, що механізм замка діє, закриємо його знову і будемо просто чекати. Кришка відійде на якихсь пару міліметрів, у гіршому разі вниз виллється кілька десятків літрів води. Така маленька радіоактивна пляма — не проблема, ми дамо собі з нею ради. Зате знатимемо, що в будь-яку хвилину можемо виїхати в Захиснику назовні й матимемо свободу маневру.

— В найгіршому разі пляма залишиться, але вже від нас, — зауважив Хімік. — Цікаво, що тобі дадуть ці експерименти, якщо атака буде атомна?

— Кераміт витримує до трьохсот метрів від епіцентра.

— А якщо вибух станеться за сто метрів?

— Захисник витримає його й за сто метрів, — відповів Координатор.

— Укопаний у грунт, — уточнив Фізик.

— Ну то й що? Якщо треба буде, то вкопаємо.

— Якщо вибух станеться навіть за чотириста метрів, люк заплавиться від високої температури і назовні нам не вийти! Ми зваримося там, як раки!

— Все це пусті балачки. Поки що бомби не падають. А втім, признаймося нарешті самі собі, хай йому біс: ракету ми не покинемо. Цікаво, з чого ти збудуєш іншу, якщо її знищать?

Після цих Інженерових слів усі замовкли.

— Стривайте, — зметикував раптом Фізик, — адже Захисник не комплектний! Кібернетик вийняв з нього Діоди.

— Тільки з автомата наводки. Але можна цілитись без автомата. А втім, ти й сам це знаєш: якщо стріляти антипротонами, то не біда, якщо й схибиш — наслідок буде той самий…

— Послухайте… я хотів запитати вас про одну річ… — озвався раптом Лікар.

Усі обернулися до нього.

— Про що саме?

— Нічого особливого, я хотів тільки запитати, що робить дуплекс…

Після секунди мовчанки вибухнув гучний регіт.

— Та ти просто молодець! — вигукнув Інженер.

Настрій у всіх відразу ж змінився, немовби небезпека раптом минула.

— Спить, — відповів Координатор. — Принаймні спав перед восьмою, коли я до нього зазирав…

— Він взагалі може майже весь час спати, — сказав Лікар і поцікавився: — А він щось їв?

— У нас він нічого не хоче їсти. Я не знаю, що він їсть. До того, що я йому підсовував, він навіть не доторкнувся.

— Так, у кожного свої клопоти, — зітхнув Інженер. І всміхнувся в темряві.

— Увага! — пролунав із тунелю голос. — Увага! Увага!!!

Усі різко обернулися. З тунелю вилазила велика темна постать, м’яко дзенькнула й зупинилася. За ним з’явився Кібернетик із засвіченим ліхтариком на грудях.

— Наш перший універсальний! — відрекомендував він тріумфальним голосом. — У чому річ?.. — запитав він, по черзі оглядаючи освітлені обличчя товаришів. — Що сталося?

— Поки що нічого, — відповів Хімік. — Але може статися — навіть таке, що важко собі уявити.

— Тобто як?.. У нас же є автомат… — безпорадно промимрив Кібернетик.

— Так? Ну, то скажи йому, що він уже може починати.

— Що?

— Копати могили!!!

Викрикнувши ці слова, Хімік розштовхав усіх і швидко зник у темряві. Координатор хвилину постояв, дивлячись йому вслід, а потім рушив за ним.

— Що з ним сталося? — запитав приголомшений Кібернетик, який нічого не міг зрозуміти.

— Шок, — коротко пояснив Інженер. — Там, у тих долинах на сході, проти нас щось готують. Ми виявили це під час вилазки. Імовірно, на нас нападуть, але невідомо як.

— Нападуть?

Кібернетик усе ще перебував під враженням свого успіху, і те, що говорив Інженер, здавалося, зовсім не доходило до його свідомості. Він розширеними очима дивився на тих, що стояли довкола, потім обернувся до рівнини. На тлі блідо-сріблястої заграви виднілися дві постаті, які повільно поверталися. Кібернетик обернувся — підносячись над людьми, поруч стояв автомат, непорушний, наче висічений із скелі.