Станіслав Лем - Едем

— А якщо цей натовп хтось нацькував на вас, якщо він виконував тільки роль нагонича? — припустив Інженер.

Хімік заперечливо похитав головою:

— Там нічого такого не було — ніяких обертових дисків, ніякої озброєної охорони, ніякої організації — був цілковитий хаос, і нічого більше. Так, — додав він, — я справді дивуюся, що тільки тепер зрозумів це! Ті, які бачили мене зблизька, немовби потроху приходили до тями, а як навіжено поводилися всі інші!

— Якщо все було так, як ви кажете, — озвався Координатор, — то це означає досить дивний збіг обставин: чому вогні погасли саме в той момент, коли ми туди приїхали?

— Ага, теорія ймовірності, — усміхнувся Лікар і голосніше додав: — Я не бачу в цьому нічого незвичайного і висловлюю не позбавлене підстав припущення, що такі стани виникають порівняно часто.

— Які стани?

— Всеохоплюючої паніки.

— І що ж її може спричиняти?

— Ну, скажімо, відхилення в процесі розвитку цивілізації планети, — порушив загальне мовчання Кібернетик. — Період регресивного розвитку, скажімо, спрощуючи: цивілізацію роз’їдає щось на зразок… соціального раку…

— Це дуже туманно, — сказав Координатор. — Земля, як ми знаємо, — цілком пересічна планета. На ній були епохи інволюції, цілі цивілізації виникали й занепадали, але, інтегруючи тисячоліття, ми одержуємо картину ускладнення життя і зміцнення засобів його захисту. Ми називаємо це прогресом. Прогрес відбувається на пересічних планетах. Але, згідно із законами великих чисел, існують і статистичні відхилення від пересічного, позитивні і негативні. Не треба вдаватися до гіпотез про тимчасову дегенерацію, про рух назад. Можливо, хвороб, які супроводжували виникнення цивілізації, тут було і є значно більше, ніж десь-інде. Можливо, ми з вами сіли саме на зразок «негативного відхилення…»

— Математичний демонізм, — буркнув Інженер.

— Але той завод таки існує, — зауважив Фізик.

— Той, перший, я згоден; існування другого — гіпотеза, яку не вдасться підперти жодними аргументами.

— Одне слово, потрібна нова експедиція, — сказав Хімік.

— Щодо цього в мене не було аніякісіньких сумнівів.

Інженер роззирнувся довкола. Сонце вже явно схилялося на захід, тіні на піску видовжувалися. Повіяв легкий вітерець.

— Може, сьогодні?.. — запитав він, дивлячись на Координатора.

— Сьогодні треба було б поїхати хіба що по воду, — сказав той і підвівся. — Дискусія пройшла дуже цікаво, — додав він з таким виразом обличчя, немовби думав про щось зовсім інше, підняв свій комбінезон і відразу ж кинув його — комбінезон розпікся на сонці. — Я гадаю, — повів він далі, — що надвечір ми прогуляємося на колесах до струмка. Ми не повинні ухилятися від виконання визначеного плану ні за яких умов, хіба що нам загрожуватиме безпосередня небезпека. — Він повернувся до товаришів, які сиділи на піску. Хвилину пильно дивився на них і нарешті повільно мовив: — Мушу вам сказати, що я трохи… неспокійний.

— Чому?

— Мені не подобається, що нам дали спокій після того позавчорашнього візиту. Нас виявили більше ніж добу тому і… нічого. Так не поводиться жодне суспільство, на голову якому падає з неба корабель з живими істотами.

— Це певною мірою підтверджувало б моє припущення, — зауважив Кібернетик. — Про «рак», який роз’їдає Едем? Ну, з нашого погляду це було б не найгірше, тільки…

— Що?

— Нічого. Давайте займемося нарешті Захисником. Скинемо з нього ту лавину уламків. Усередині діоди, мабуть, уціліли.

Понад дві години довелося попрацювати членам екіпажу, перш ніж вони повиносили з нижнього відсіку частини потрощених автоматів, спресованих, покручених, сплющених до невпізнання запасних деталей, які при ударі вирвалися з кріплень і лавиною поховали під собою Захисника. Найбільший тягар підіймали малим важелевим підйомником, а все, що не вдалося протягти в двері, Інженер з Координатором спершу розбирали. Дві броньовані плити, котрі заклинило між башточкою Захисника і ящиками зі свинцевими брусками, який придавив його, вони зрештою порізали електричною дугою, підвівши кабелі з розподільного щита реактора. Кібернетик і Фізик сортували те, що вже було видобуто з купи уламків, які жалібно скреготали. Частини, що не піддавалися ремонтові, вони викидали в брухт. Хімік своєю чергою сортував цей брухт залежно від роду матеріалу. Час від часу, коли треба було винести якийсь дуже масивний елемент конструкції, всі кидали свою роботу й поспішали на допомогу «носильникам». За кілька хвилин до шостої доступ до сплющеного лоба Захисника відкрився настільки, що можна було підіймати його верхній люк.