Карел Чапек - Кракатит (укр.)

Прокоп покрутив головою.

Княжна думала, що Прокоп знову заснув, але він за хвильку хрипко спитав:

– Де той конверт?

Вона подумала, що це маячня, і не відповіла.

– Де конверт? – повторив він, наморщивши грізно лоба.

– Тут він, тут, – швидко відповіла княжна і тицьнула йому клапоть паперу, що попався під руку.

Він зібгав його і кинув.

– Це не воно, мені потрібен мій конверт, – повторював він раз у раз, все дужче лютуючи.

Княжна гукнула Пауля. Той пригадав, що бачив колись дуже засмальцьованого, перев’язаного шнурком пакунка, але де він? Знайшов його в нічному столику.

– Ось він, бачиш?

Прокоп ухопив пакунок і притис до грудей. Потім заспокоївся і заснув як убитий.

Через три години він знову геть спітнів. Він так ослаб, що ледве дихав. Княжна підняла на ноги консиліум лікарів. Температура різко впала, пульс – сто сім, нитковидний; хотіли йому зразу впорснути камфору, але місцевий провінційний лікар, дуже скромний і несміливий у присутності світил, зауважив, що він ніколи не будить пацієнтів.

– В такий спосіб вони принаймні можуть проспати свій exitus [70] exitus – смерть (латин.). 70. Так? – мовив знаменитий спеціаліст. – Маєте рацію.

Княжна, зовсім знесилена, пішла на годину поспати, коли її запевнили, що безпосередньої небезпеки... і так даліг коло хворого залишився Крафт, пообіцявши, що за годину доповість їй, як і що. Але він довго не приходив, і занепокоєна княжна пішла сама довідатись. Вона застала Крафта, як той саме говорив про телепатію, стоячи серед кімнати і розмахуючи руками, посилався на Джеймса, Ріше і ще когось: очі в Прокопа були ясні. Він слухав Крафта, іноді вставляючи скептичні зауваження як людина, що не вірить ні в науку, ні в бога.

– Я воскресив його, княжно! – кричав Крафт, забувши про все. – Я напружив свою волю до того, що він видужав. Я... я робив над ним ось так руками, бачите? Магнетичне опромінення. Але ж воно й знесилює, ух! Я тепер кволий, як муха, – і він випив одним духом повну склянку бензину, приготованого для дезинфекції шприців, вважаючи, що це вино, так був збуджений своїм успіхом. – Скажіть, я вилікував вас чи ні?

– Так, – відповів Прокоп з приязною іронією.

Доктор Крафт упав у крісло.

– Я й сам не думав, що маю такі сильні флюїди, – він відітхнув спокійніше. – Чи ще накласти на вас руки, чи досить?

Княжна дивилася злякано то на одного, то на другого, потім уся розчервонілась, засміялась; очі в неї затуманилися слізьми; погладивши Крафта по рудій чуприні, вона вибігла.

– Е, жінка нічого не може витримати, – гордо констатував Крафт. – Бачите, я зовсім спокійний. Я відчував, як у мене ці флюїди з пальців витікали. Це, напевне, можна було 6 сфотографувати, знаєте? Як ультрафіолетове проміння.

Світила повернулися, передусім вигнали Крафта, незважаючи на його протести, і знову почали міряти температуру, мацати пульс і таке інше. Температура трохи підняласьг пульс дев’яносто шість, у пацієнта з’явився апетит; це вже була зовсім інша річ! Після цього світила пішли в друге крило замку, де їх також потребували, бо в княжни підскочила температура майже до сорока градусів від знесилення після шістдесятигодинного пильнування за хворим Прокопом. Крім того – тяжка анемія і ціла низка інших недуг, аж до застарілих туберкульозних вогнищ.

Через день Прокоп уже сидів у постелі і приймав гостей. Майже все панство роз’їхалось, лише гладкий кузен тинявся тут, нудячись і зітхаючи. Прибіг і Карсон, трохи збентежений, але все вийшло на добре. Прокоп ні про що минуле не згадував, і нарешті Карсон вибовкав, що ті грізні вибухівки, які Прокоп створив у останні дні, при спробі виявились не страшніші за тирсу. Одне слово... одне слово, Прокоп уже був у добрій гарячці, коли їх створював. Пацієнт вислухав це спокійно і лише перегодя почав сміятись.

– Ну, – сказав він добродушно, – а проте нагнав я на вас тоді страху.

– Нагнав, – признався Карсон. – Зроду я ще так не боявся за себе й завод.

Крафт приволікся блідий і засмучений. Він всю ніч відзначав свої чудесні флюїди надмірним уживанням вина і тепер почував себе препогано. Бідкався, що навіки втопив свою телепатичну силу, і вирішив присвятити себе аскетизму за вченням індійських йогів.

Прийшов і oncle Шарль; він був trés aimable [71] trés aimable trés aimable – дуже милий (фр.). 71 і тонко стриманий. Прокоп був вдячний, що le bon prince знайшов чудовий, як і місяць тому, тон, знову став звертатись до нього на “ви” й кумедно розповідав про свої пригоди. Лише коли розмова заходила про княжну, їх усіх брав безпорадний розпач.