Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

На щастя, Ізидор, витримавши паузу, мовив дуже просто й раціонально:

— Брате мій во Христі Клименте. Історія дає нам останній шанс подолати розкол християнства, що став карою Божою за гріхи наші. Ми пропонуємо — а влада нас підтримує в цьому, — глянув Ізидор на Гайдука, — провести в Києві у червні чи липні — це твій, брате, вибір, — Вселенський християнський собор з участю глав усіх християнських церков різних конфесій. На соборі цьому маємо оголосити історичний Акт Возз’єднання, попросити прощення і простити гріхи братам нашим за всі минулі нехвалебні вчинки. Перед лицем смертельних зовнішніх і внутрішніх загроз, коли християнство може зникнути з лиця землі, нам не гоже ворогувати, поділятися на католиків, ортодоксів, лютеран чи англіканців. Нас усіх об’єднує розп’яття, на якому Син Божий приймав муку, щоб нас врятувати.

Климент, скинувши з себе маску сонливості, уважно слухав Київського патріарха.

— Я згоден із тобою, брате Ізидоре. І готовий взяти участь у такому об’єднавчому Соборі. Але що робити з тими розбіжностями, що віками руйнували нашу єдність? Адже за півроку ми їх не подолаємо. Візьмімо хоча б догмат непогрішимості Папи. Чи ти віриш, брате мій, що я — Мікулаш Куцка, старий словак, нормальна людина з усіма добрими якостями і своїми вадами, людина, яка любить вихилити чарку боровички і яка знає напам’ять тексти Апостола Павла і Томи Аквінського, але яка не знає ні основ медицини чи сучасної фізики, — негайно після обрання мене на папський трон став непогрішимим? Віриш?

Патріарх Ізидор дипломатично промовчав.

— А я не вірю! Не можу уявити, що вже через кілька хвилин після голосування щось у мені змінилося і я став мудрий і непогрішимий, наче Гугл, — іронічно казав Климент. — Я це знаю, ти це знаєш, він, — кивнув на архієпископа Джузеппе Монті, який тонко всміхнувся на цей жарт. — Але якщо я спробую десь прилюдно піддати сумніву цей постулат, мене одразу розірвуть на шматки, мене проклянуть… Я відмінив після Великої Темряви целібат — і на мене одразу вчинили замах у Португалії.

Ізидор довго мовчав, потім тихо промовив:

— Мене теж хочуть розірвати… Якщо проголосимо Акт Возз’єднання, нас схочуть убити, розшматувати, знищити ті, для кого Церква — не спільний дім Христа, а приватна власність, не вчення добра і прощення, а рупор ненависті в концтаборі. Але, дорогий брате, не робімо різких рухів. Усі нерозв’язані питання нехай залишаються нашим наступникам. Ти будеш непогрішимим доти, доки більшість твоїх кардиналів не зрозуміє, що навіть така чиста і непогрішима душа, як Христос, вагався, робив, можливо, помилки, але відмолював свої гріхи перед Отцем Небесним. Акт Возз’єднання — це не конституція нової церкви і не різка зміна ритуалів і традицій: це — перший лишень крок на довгому шляху, це повернення до основ, до спільної молитви, це — акт єдності всіх християн, незалежно від особливостей різних церков. Ми проти уніфікації усіх християнських церков, які склалися історично упродовж віків, з врахуванням національних особливостей різних народів. Але ми — за єдність відчуття своєї причетності до Христа. В цьому між нами не повинно бути різниці.

— Скажіть, — раптом мовив по-італійськи архієпископ Монті, — чому саме в Києві, чому в цей час? І що буде з російсько-московською православною церквою?

Монах-францисканець не забарився перекласти це запитання на українську.

— Після знищення джихадистами константинопольського патріархату як першого серед рівних православних церков і після вибухів над Єрусалимом Київ став однією зі столиць східного християнства, — відповів з величною переконаністю Ізидор. — Звичайно, можна провести Собор у Греції чи Болгарії, але саме Київ сьогодні є аванпостом християнства перед ісламським викликом. Саме Київ пережив окупацію Чорної Орди і має трагічний досвід військового зіткнення з ісламською агресією.

По-перше, у 2084 році виповнюється 1220 років першого хрещення Руси князем Аскольдом. По-друге — минає 1030 років з часу остаточного розколу єдиного християнства. Хіба не добра нагода, щоб відновити єдність? Що ж до московсько-російського православ’я, — зиркнув суворо Ізидор на кардинала, який записував старанно його слова, — то трагедія наших російських братів во Христі полягає в тому, що вони перетворили церкву на підпорядкований Кремлю ідеологічний департамент Російської держави. З розпадом держави на шість частин розпалася, відповідно, московська православна церква. Існує, щоправда, Суздальська митрополія на чолі з патріархом Савелієм. Безперечно, ми запросимо всі російські християнські церкви до участі в Соборі, хоча усвідомлюємо, який шалений опір цей акт може викликати в частини російського кліру. Вони виступають категорично проти екуменізму. Вони ще не зрозуміли, що Третього Риму — московського — вже немає і ніколи не буде, а четвертий, у Києві, ми не збираємось будувати. Ми лише хочемо відновити дух єдності юдейсько-римсько-грецького християнства, який панував у першому тисячолітті. Повернутися до нашого спільного коріння.