Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Звичайно, нічого з цих думок не повідав Мар’яні, тепла рука якої довірливо подавала йому якісь таємні знаки, і тому сказав дівчині, що вражений сучасністю як п’єси, так і вистави; Мар’яні сподобалось його тонке сприйняття Шекспіра, й вона почала розповідати про поетику Фелліні (він ніколи не чув цього прізвища), на якій побудовано виставу.

Він запросив її на вечерю, і вона радо погодилась: знайшли неподалік від театру порожній ресторанчик (Рьонгвальд переконався, що за Мар’яною не йдуть агенти AISI, з презирством подумавши про цих лінивих макаронників, які навіть у своїй державі не можуть упіймати придурка з України) і замовили карпачо з тунцем і крабові котлети, запиваючи це холодним білим вином.

І тільки тоді, коли вона закохано дивилася на нього, а він погладив її щоку й занурив пальці в руде волосся, справді відчувши ніжність до цієї чистої дівчини, Рьонгвальд, наблизивши до неї своє обличчя (вона злякалася, думаючи, що він попросить її руку і серце), прошепотів, що він з України, офіцер Міністерства оборони, давній друг Джорджа й хоче допомогти її брату, якому загрожує велика небезпека. Вона, наче загіпнотизована, навіть не здивувавшись такій разючій зміні, сказала, що в її домі чергують агенти поліції, хочуть заарештувати Джорджа, мати звелася й плаче, не розуміючи, що діється. Рьонгвальд сказав, що врятує Джорджа, якщо Мар’яна дасть йому адресу брата — він переконаний, що вона знає її (насправді він не думав, що вона може знати адресу). І тут сталося диво: Мар’яна пошепки повідомила, що сусідка передала записку від Джорджа: він з якоюсь жінкою, яка допомагає йому, зупинився недалеко, в містечку Маростіка — і назвала адресу.

— Ви допоможете братові, Йохан? — з надією спитала вона. — Я вам вірю.

— Я не Йохан. Я Святополк. Ти мені дуже подобаєшся, — щиро мовив Рьонгвальд, майже вірячи у свої слова. І я все зроблю, щоб його врятувати. А потім я приїду до тебе. Будеш мене чекати?

— Буду… молитиму Бога, щоб ви… ти приїхав.

Він вирішив не йти з нею до готелю, де, був переконаний, встановлено прослуховування. І не хотів поспішати, зривати з неї одяг, робити з нею те, що робив з іншими жінками — брутально, як справжній хижак. Інакше поводитись із жінками Рьонгвальд не вмів. Він пожалів її, наче справді збирався повернутися до Віченци, до цієї рудої кучерявої наївної дівчини.

Такого ще з ним ніколи не було.

Він зупинив таксі, сплатив водієві гроші й попросив відвезти сеньйориту на той бік Баккільоне, на північ, де побіч автостради Маростікана жила Мар’яна. На прощання він поцілував її в щічку, як на першому побаченні, бо це й справді було їхнє перше побачення. А сам, розрахувавшись у готелі, сів до орендованого потужного електромобіля «Альфа-Ромео», з тих, що полюбляють карабінери, й, увімкнувши двірники, які скидали з вітрового скла дощ та мокрий сніг, також подався на північ, до Маростіки. Відповідний сигнал з фотоапарата пішов на розвідувальний супутник.

Уранці закритий мінівен, який належав фірмі з чистки килимів, під’їхав до будинку, що стояв на околиці Маростіки. Звідси було добре видно похмуро-темний силует Альп, бо дощ припинився й температура повітря впала майже до нуля. За кермом мінівена сидів літній італієць Антоніо в синьому комбінезоні, поряд — у такому самому комбінезоні — Святополк Рьонгвальд (Блідий). Антоніо — законсервований агент Назарової — вночі прибув до Маростіки з Мілана. Вони дочекалися, коли господиня дому, літня повна сеньйора в старомодному облізлому хутрі, вийшла на ґанок і, не закриваючи за собою дверей на ключ, покрокувала обережно, боячись послизнутися, до маленького двомісного «Фіата». Озирнувшись на вікна будинку, наче звідти хтось спостерігав за нею, сеньйора сіла в автомобіль і рушила з двору в напрямку Маростіки.

Перечекавши хвилин десять, Антоніо та Рьонгвальд наблизились до вхідних дверей. Антоніо подзвонив і став так, щоб його було видно зсередини в «очко». Ніхто не озивався, й Антоніо задзвонив знову. Рьонгвальд стояв, притиснувшись до стіни, щоб його не можна було побачити. В кишені тримав балончик зі спреем — нейропаралітичним газом. Кобуру пістолета під лівою пахвою розстібнув, готовий пустити його в дію.

Нарешті вони почули жіночий голос:

— Хто там?

— Сеньйора Грінфілд замовила чистку килимів, — відповів Антоніо.

Після хвилини вагання жінка зсередини зважилася відкрити двері. Рьонгвальд схопив її за шию й блискавично заліпив їй рота клейкою стрічкою — вона не встигла зойкнути, тільки сіпалась, намагаючись вирватися з його рук. Була в халаті, накинутому на голе тіло, й на її шиї Рьонгвальд помітив синяки від засосів. Розпатлане темне волосся з сивизною при корінні та вирячені від жаху очі робили її старою і негарною. Передавши цю стару бабу в руки Антоніо, Рьонгвальд увірвався до спальні, де на зім’ятій постелі лежав голий Джордж. Почувши гамір у передпокої, він підвівся трохи з усмішкою на обличчі, призначеною, мабуть, для цієї старої курви: одного погляду на ліжко було досить, щоб зрозуміти, чим займалася вночі ця парочка.