Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

«Що це з ним? — неприємно здивувався Гайдук. — Цей офіційний тон, цей розцяцькований парадний мундир, ця тупа готовність виконати наказ без спроби осмислити саму подію… Невже Леді розповіла йому?»

Він не помітив, як почав говорити генерал Селім-хан. Він мовив тихо, часто зупиняючись й погладжуючи обома руками сивіючу борідку, наче під час намазу.

— Було б добре, якби у цій події взяли участь також представники мусульманського духовенства, нехай допоможе їм Аллах… Думаю, що всі розуміють, що справжній іслам не має нічого спільного з шакалами-вбивцями, з джихадистами — цим породженням Сатани.

Він змовк, обвівши запитальним поглядом присутніх. Всі мовчали, бо не вірили Селім-хану. Про цього повільного чоловіка, вдягненого у плямисту куртку десантника з ледь помітною татарською золотою ТАМГОЮ — знаком терезів — на лівому рукаві, ходили лихі чутки. Селім-хан вважався нащадком самого Хаджи Селіма І Герая — могутнього кримського хана. Гайдук знав значно більше про свого союзника, але йому потрібна була підтримка Селім-хана, який обіцяв не виводити Крим зі складу України-Руси, не проголошувати самостійний Кримський халіфат, задовольнитися автономією. Селім-хан правив твердою рукою краєм, столицю якого переніс із Сімферополя до Бахчисарая, ближче до гір. Він відновив фортецю Ор на Перекопі, й першим об’єктом нового міста став монумент татарсько-української вічної дружби — бронзові постаті хана Іслама III Герая і гетьмана Хмельницького, обидва на конях — стремено в стремено — вирушають у спільний похід на північ. — Наш Центр політичної інформації імені Заура Хамзина відстежує всі прояви джихадизму й протидіє їм. Ми співпрацюємо з шановною пані Назаровою й надаємо НАВБ необхідну оперативно-агентурну допомогу. Але мирна і лояльна ісламська громадськість України-Руси, чисельність якої сягає п’яти мільйонів, просить звернути увагу на наші духовно-релігійні потреби. Меджліс давно передав на розгляд Ради менеджерів прохання-пропозицію про спорудження в Києві на майдані поміж Софійським і Михайлівським Золотоверхим соборами величної мечеті в пам’ять хана Батия…

— Де-де? — розгублено перепитав командирським голосом Палій.

— Ви добре знаєте це місце, пане міністре, — м’яко пояснив Селім-хан, пестячи свою борідку. — Це на тому місці, де колись стояв злощасний «дирижабль» ГЕПРУ, а ще раніше — управлінця поліції, так звані «прісутствєнниє места». Згадали?

У залі панувала мертва тиша.

— Так ось, чомусь через якусь бюрократичну тяганину РАМ не дає відповіді, що породжує серед віруючих мусульман певний неспокій, грає на руку джихадистам. Я прошу вас, шановний пане Координаторе, — звернувся генерал Селім-хан до Гайдука, — розглянути і позитивно вирішити це питання. А з джихадистами ми впораємось.

Він з гідністю вклонився Гайдукові й сів, знову заглибившись у споглядання монітора.

Гайдук чекав, що слово візьме Шморгун, мер Великого Києва, власник потужної транснаціональної енергокорпорації ЕКВК, яка, вигравши битву за ринки в концерну Малахова «Чорнобиль-30», постачала електроенергію і тверде високоефективне пальне до Європи. Але Шморгун чомусь відмовчався, хоча серед вихідців з Індії та Пакистану, які працювали на його підприємствах, траплялися криваві конфлікти між індуїстами й мусульманами. Гайдук раптом подумав, що після поїздки до Риму в Києві трапився якийсь злам, схожий на збій добре налагодженої програми в комп’ютері історії. «Працює закон змін, коли тріщать старі конструкції, змінюються раптово люди, хитаються стіни звичного життя, розколюється земля під ногами, з-під якої проростають нові, не бачені досі споруди. Такі, як мечеть на Софійській площі».

— Я візьму під особистий контроль справу побудови мечеті, шановний Селім-ага, — пообіцяв Гайдук господареві Криму. — Але хочу лише пригадати дві обставини. Перша: щойно закінчилася реконструкція київської мечеті ар-Рахма, яка стала однією з найбільших у Європі й не завжди заповнена вірянами. І друге: місце на майдані між Софійським і Михайлівським соборами, де ви пропонуєте поставити нову мечеть, прокляте Аллахом.

— Як прокляте? — не зрозумів Селім-хан.

— Це місце муки і смертей невинних людей. На ньому не можна нічого будувати. Колись це було поле битв, поле крові. (Подумав: битв між русичами і татарами). А потім — місце несправедливості. Хіба можна будувати святий дім — мечеть — на такому місці? Ми знайдемо краще місце. Думаю, що пан Шморгун як міський голова Великого Києва підшукає відповідне місце, скажімо, в Київ-East. В Борисполі. Чи не так, пане Валер’яне?