Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Національне агентство внутрішньої безпеки (НАВБ) з включеним до його складу Управлінням військової контррозвідки (УВКР);

— Національне бюро розслідувань, що боролося з резонансними кримінальними злочинами, тероризмом (разом із НАВБ), корупцією та іншими протиправними діями;

— Національний департамент справедливості (НДС), на чолі якого стоїть Прокурор держави;

— Національне управління поліції (НУПО), яке координує роботу поліції всіх рівнів — національної, земельної та місцевої.

Справедливо вважаючи, що тільки багатоканальна незалежна інформація з різних джерел може забезпечити об’єктивне уявлення про суперечливі, мінливі й загрозливі процеси, які відбуваються всередині держави та поза її межами, Гайдук стимулював суперництво різних спецслужб, різних груп впливу та різних структур; результатом стало значне збільшення обсягів інформації, яка фільтрувалася та інтегрувалася аналітиками КОРКу Альбертами І, II, III, IV… XV — колишніми Максиміліанами ВІРУ.

На сходах Гайдука зустрів полковник Чміль — військовий ад’ютант і помічник Координатора: тепер сивий колір козацьких вусів не відрізнявся від кольору волосся, але обличчя його залишилося молодим, про що свідчив живий погляд карих очей колишнього сотенного, суворого Гайдукового командира. Добре пригнаний темно-зелений мундир із червоно-зеленими аксельбантами тільки підкреслював його хлоп’ячу статуру. Чміль тримав у руках сумку з лептопом і паперами, необхідними для засідання РНБ.

Усі встали, коли Гайдук увійшов до зали. Сьогодні він не взяв свого карпатського топірця й намагався йти, не накульгуючи. Всівся у крісло головуючого й подивився на список присутніх, що його подав Чміль. У залі зібралися члени КОПОР і РАМ, генерал-губернатори всіх земель і військові комісари великих міст, керівники спецслужб, Прокурор держави і Верховний суддя держави.

— Прошу всіх сідати. Починаємо роботу. Всі отримали необхідні документи? — спитав Гайдук.

— Так. Іго… Петр…чу… Так… — почулися різнобійні голоси, наче хор розминався.

«Скоро вони казатимуть „батьку“, — з відразою подумав Гайдук. — Як казали Гетьману, перш ніж зрадили його».

— Хочу почати з того, чого нема в порядку денному, — мовив Гайдук, відчуваючи, як повертається біль у спині. «Доведеться ковтати „Ексвил“ — так, щоб ніхто не побачив», — подумав він. — Відбуваються конфіденційні переговори між Патріархом України-Руси владикою Ізидором та Римським Папою Климентом XV щодо проголошення влітку в Києві Акту Возз’єднання християн світу, передовсім православних і католиків. Хотів би почути ваше ставлення до цього.

Всі мовчали, очікуючи, мабуть, що спочатку Гайдук висловить свою позицію.

— Я чекаю, — сказав він тоном учителя математики, що призначив неочікувану контрольну.

— Дозвольте? — різко, як завжди, підвівся Малахов — «інспектор Кварк» — перший віце-голова Ради менеджерів, президент концерну «Чорнобиль-30». — Хочу спитати вас, Ігорю Петровичу, з якого це часу ми, секулярна держава, де церква відділена від держави, вирішуємо суто релігійні справи? Чи це правильно?

— Це правильно, — відповів Гайдук так, що всі присутні зрозуміли його позицію й багатьом від того стало легше. Не треба мучитись, вагатися.

Йому здалося, що Кварк змізернів, а його шкіра набула жовтуватого відтінку — чи від поїздки до Коста-Рики, чи від негараздів із печінковим трактом. Погляд був сумний.

Кварк вперто стояв — його місце було в першому ряду за окремим столиком.

Голос його звучав різко і наполегливо:

— Я атеїст. Не православний, не католик, не юдей. Я поважаю віруючих, але не хочу брати участі в якихось незрозумілих мені екуменічних актах. Це не справа держави.

«Ще добре, що він не спитав, хто їздив до Риму, — подумав Гайдук, бо їздив туди інкогніто, як професор Духовної академії Василь Семенович Петренко, улюблений двійник Гайдука. Так було домовлено з Папою. — Чому Кварку так хочеться пити з мене кров? Адже він усе добре розуміє».

— Сподіваюсь, що ви, Миколо Михайловичу, хоч і атеїст, добре розумієте суть справи. Йдеться не про нашу конфесійну належність. У ситуації, коли Омар аль-Бакр і «Глобальний джихад» проголосили тотальну різанину християн — я не кажу вже про юдеїв — ми, наш народ, повинні самовизначитись. Нас уже не питають, хто ми — українці, росіяни, поляки, молдавани? Нас хочуть знищити тільки за те, що ми хрещені, незалежно від того, чи ми віруємо, чи ні. Це навіть не расизм. Це крок уперед порівняно з Гітлером і Сталіним. Це зветься Христоцид. От ви, Миколо Михайловичу. Приходять до вас джихадисти й питають — ти хто? Що ви скажете їм?