Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Сидячи по правому борту, Гайдук і Нерубай припали до ілюмінаторів. Над степом, ще повитим нічним туманом, над визрілими хлібами, виярками, річечками і порожніми селами спроквола прокидався тривожний ранок. Над Махновським морем, що було схоже на марево, у мертвій тиші сходило два сонця — темно-червоне і чорне.

«Що чекає на цю землю?» — подумав Гайдук і відчув, як почалися перебої в серці.

До самого Києва летіли мовчки. І тільки перед заходом на посадку в аеропорту Жуляни Нерубай сказав:

— Пане генерале, я подаю у відставку. Прошу звільнити мене за власним бажанням.

Не повертаючи голови (Нерубай сидів за спиною Координатора), Гайдук кинув:

— Через місяць звільню. Коли закінчимо всі справи. А зараз їдь на роботу і працюй. Завтра великий день.

«Насправді великий день — сьогодні, — подумав Гайдук. — Все вирішується під Святодухівкою, а не в Києві».

Суботній ранок у Києві був чистий, наче свято у дитячому садку. Не хотілося думати ні про зраду, ні про заколот, що визрівав у цьому вічному місті. Гайдук утомлено зітхнув і нагадав Нерубаю, що об одинадцятий годині почнеться засідання кризового штабу — щоб підготував необхідні документи.

У суботу ввечері полковник Стригун дав наказ Шпаку та його хакерам з ІНКОМу запустити вірус «Сарана-3» для враження заздалегідь намічених цілей.

Вночі Стригун, який не міг заснути, ще раз уважно перечитав таємний сценарій проведення недільних урочистостей у Києві. Сценарій був здобутий агентом Палія, що працював у Національному агентстві внутрішньої безпеки і мав допуск до секретних файлів: зі сценарію ясно випливало, що основним центром урочистостей ставав Софійський собор і прилеглий до собору майдан, де на спеціальному подіумі мав бути підписаний Акт Возз’єднання. У сценарії по хвилинах був розписаний хід церемонії — від 10:00 AM до 2:00 РМ: як рухається урочиста процесія, хто і за ким виступає, коли розпочинається спільна молитва. Ще ціннішим був додаток до сценарію, в якому з точністю до одного метра було позначено місця розташування Патріарха і Папи Римського та шістдесяти восьми глав церков і предстоятелів, що мали приїхати на свято. Особливу увагу привертала окрема трибуна для Гайдука і чільних представників військового режиму. Виходячи з цього, Стригун, Шпак та працівники ІНКОМу розробили свою програму: було визначено хронологію бойових дій (початок о 10:15 AM), сектори обстрілу, інтенсивність вогню, перекриття вулиць, фактор паніки, участь окремих груп повстанців, зосередження удару на трибуні Гайдука, розміщення пар снайперів і ефективне використання «ящірок». До 12:00 AM все мало бути скінчено, і тоді починалася друга фаза перевороту: проголошення Палія Верховним Правителем України-Руси.

Під час останньої розмови, що відбулася в Голосієві, у конспіративному будинку Управління охорони МО, Палій наказав Стригуну не звертати уваги на маячню «полковника» Дзагоєва-Черняєва щодо негайного проголошення халіфату «Рутенія» й призначення халіфом Потвори-Крейди: спочатку Палієві треба взяти владу в державі; сконсолідувати її навколо нового військового керівництва — тобто Палія; зрозуміти, куди хилиться геополітична ситуація — а вже потім вирішувати, чи приєднувати державу до імперії шейха Омара і на яких умовах. Чия фінансова допомога буде щедрішою — тому й наливатиметься перевага.

На щастя, «полковник», якого так боявся Стригун, десь зник і не з’явився в домі, з якого починався Рильський провулок; дні, проведені Стригуном на верхньому поверсі, з якого відкривався чудовий вид на Софійський майдан, були, мабуть, найкращими в його житті: час від часу він розгортав цупкий сувій офіційного паперу з гербами, отриманий у Голосієві, на якому Палій як глава держави (авансом) і Верховний головнокомандувач присвоював Стригунові чергове звання бригадного генерала і призначав його заступником міністра оборони: щоправда, було невідомо, хто стане міністром. Подейкували, що це може бути Симоненков або Тумаркін. Але Стригунові було все одно. Він зневажав обох і готовий був із ними співпрацювати, хоч і вважав їх недоумками.

Головним сюрпризом для режиму Гайдука Стригун вважав не свою «програму дій» — тобто військовий план повстання — для цього малоінтелектуального продукту вистачило б убогої фантазії Шпака, — а бойовий комп’ютерний вірус «Сарана-3». Завдяки тримісячній роботі загону хакерів ІНКОМ та інформації, що надійшла від агентів ФНО, вдалося отримати таємні зашифровані адреси, які давали можливість проникнення вірусу на сервери канцелярії Гайдука, розвідки й контррозвідки, поліції та інших силових структур і промислових мереж. Удар по цих серверах — як нищівний удар по сонячному сплетінню людини: виводив із ладу найважливіші органи опору держави, породжуючи хаос і розгубленість.