Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Проживає в Італії, пане генерале армії.

— Він у нас круглий відмінник, — похвалився генерал Бережний.

— Ігорю, допоможи йому. Подбай, — чи то попросив, чи наказав Гайдук своєму молодому супутникові. Пізніше Джордж дізнався, що це був генерал армії Палій, міністр оборони.

Гайдук міцно потиснув руку Джорджу.

— Бажаю успіхів, сержанте.

— Слава Україні, — виструнчився курсант.

Усе відбувалося як уві сні, коли ти скутий якоюсь гіпнотичною силою й не можеш ворухнутися, хоча насувається на тебе смертельна небезпека. Джордж проклинав себе, що не зарізав Гай лука десантним ножем (на парадні навчання боєзапас не видавався), остаточно переконавшись у своїй слабкодухості; але ця зустріч змінила Джорджеву долю: негайно по закінченні училища його забрали до центрального апарату Міністерства оборони, де його командиром став полковник Стригун.

Стригун. Ось хто дав йому таємну флешку. Стригун повинен визволити його з підвалу.

Йшов третій день ув’язнення Безпалого, а його все не викликали нагору. Їжу приносив Вінсент, який не відповідав на Джорджеві запитання й мовчки грюкав дверима, клацаючи замком. Але цього разу прийшов не Вінсент.

У прочинених дверях перед Джорджем стояла худенька дівчинка, яка була схожа на підлітка — у бейсбольній кепочці клубу «Нью-Йорк Янкіс», джинсовій курточці й коротких штанцях; смішна світла косичка лежала на лівому плечі дівчиська.

— Ти хто? — спитав він, розгубившись від несподіванки.

— Я — Калина Луцик. Працюю в Фонді Крюгера. А ти хто?

— Я Джордж із Києва.

Дівчина принесла йому шматок піци й апельсиновий сік замість остогидлої білої молочної води.

— Ти могла б принести мені щось проти алергії? Бо ніс у мене…

— Як фонтан Треві, — захихотіла дівчина. — Будеш поводити себе добре — принесу.

Вона зачинила двері, але не так гостро і ворожо, як робив це Вінсент. У серці Джорджа прокинулась надія — невідомо на що.

На другому поверсі Римського клубу тривали дискусії з приводу небезпечної ситуації, що склалася внаслідок втрати Джорджем Безпалим сумки з флешкою. З одного боку, доброю новиною було те, що флешка не зникла на дні римського злочинного світу й не викинута в смітники Вічного Міста; жахливою новиною стало те, що флешка дивовижно швидко опинилася в руках контррозвідки, що наводило на думку, що Джорджа Безпалого «вели», можливо, ще з Києва; а це могло означати, що в штабі полковника Стригуна міг працювати «кріт».

Власник Фонду пан Крюгер — та роботизована потвора, якої так злякався Джордж Безпалий, — сидів мовчки на місці головуючого; почути можна було лише сопіння й хрипи, що виривалися назовні зі штучно вентильованих легенів через гофровану трубку й фільтри. Тільки посилене мерехтіння очних вогників виказувало збуджений емоційний стан Крюгера, що не віщувало для персоналу Римського клубу нічого доброго.

За столом розсілося шестеро менеджерів фонду на чолі з Полковником, який колись, у славні часи безвладдя 2079 року, служив заступником генерала Тараса Галушки в партизанському революційно-народному русі «Полтава». Біля нього сидів його вірний ординарець і слуга Вінсент, він же Мирон Пилипович Іванишин, генерал-хорунжий військової розвідки, колишній заступник Гайдука. Крім Вінсента, ніхто не знав справжнього імені Полковника, який у результаті пластичної операції й гормонотерапії перетворився з похмурого, зарослого чорною щетиною жмикрута і шкуродера на повнявого інтелігента з маленькими азійськими очима й тонким голосом соліста гурту «Гей-хлопці».

— Справу Безпалого веде начальник третього дивізіону AISI Франко Россі. Капітан Бонетті нічим допомогти нам не може. Ми встановили, що дружина Россі чітко зафіксована в спогадах Безпалого й думаємо, що між нею та ним існує якийсь зв’язок, який він приховує.

Полковник замовк і запитально подивився на потвору у візку. У відповідь почув лише шипіння повітря, яке в прискореному ритмі вихоплювалося з фільтрів. Потвора ворухнула сталевими щупальцями — замінниками пальців, що означало: продовжуйте.

— Пропоную: провести негайно операцію із захоплення дружини Франко Россі з метою шантажу чоловіка, від якого вимагати повернення флешки. Піддати дружину допиту третього ступеня для з’ясування, що пов’язує її з Безпалим. Це перше.

Друге. Якщо у найближчі два-три дні ми не повернемо флешку, Безпалого ліквідувати, як зрадника і клятвовідступника. Звернутися до київського філіалу з проханням передати нову флешку, можливо, через територію албанського халіфату. Щодо тієї флешки, яка перебуває в контррозвідці, можемо бути спокійні. Її не вдасться розшифрувати. Нікому й ніколи.