Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Це чому?

— Тому що я — безсмертний, — зареготав Крейда, бризкаючи червоними краплями борщу на білу скатертину. — Я — невмирущий архетип українця. Ви, мабуть, думаєте, генерале, що ви — українець? Помиляєтесь. Ви — такий самий українець, як українцем є комп’ютер або лазерна гармата. Ви — жорстокий раціональний продукт Заходу, чужий українській душі. Ви ніколи не знали нічого українського і не любили. Ви не знали і не любили українських пісень, не любили галушок, не знали, як пахне чебрець у хаті, як верби завмирають над водою на світанку… Ви ніколи не ночували з українськими дівчатами на сіновалі, а розважалися з розбещеними американськими секс-ляльками. Ви позбавлені ніжності, яка живе в душі кожного з нас, українців.

— Це з вашої великої любові до України ви визначили українцям їхню роль — бути рабами? — спитав Гайдук. — Чужих зайд і своїх панів?

— Іменно так! — знову задоволено реготнув Крейда. — Бо справжнім символом українця є Микола Васильович Гоголь. Не ваш гайдамака і бунтар Шевченко, а саме Гоголь: бути рабом-малоросом, вічно відданим старшим братам із Росії. Любити все полтавське, українське, провінційне, всіх отих хохлів-салоїдів і галушкожерів, але служити вірою і правдою Москві й Петербургу. В цьому — історичне призначення українців. Ми — народ м’який, співучий, терплячий. Ми збереглися як народ тільки завдяки нашій покорі, нашому рабству, як ви кажете. Інакше нас би давно знищили в Сибіру. А так — жили-не тужили в рабах Росії й Польщі. Жили краще, ніж наші хазяї. Бо ми — хитрі, а вони — дурні.

Він засміявся майже по-людськи, не хрюкаючи.

— Брешеш, сучий сину! — Гайдук з такою силою вдарив топірцем по столу, що останні вареники висипалися з миски й слизько розповзлися по пластиковій поверхні. Це викликало щирий жаль у Крейди — бо марнувалися найкращі національні харчові продукти. Гайдук підніс кінчик палиці до Крейдиного обличчя: — Запам'ятай, салоїде й галушкожере. Ти не знаєш українців. Ми не тільки народ Плуга, а й народ Шаблі. Ми вільні, горді та войовничі. Ти забув повстанців, партизанів, махновців, бунтівників, бандерівців протестувальників. Українці вперті як у житті, так і в бою. Згадай Майдан. І не будуть коритися ніяким місцевим султанам і ніяким Омарам. Не стануть рабами Омара.

Він забрав топірець з-під носа колишнього Генерального прокуратора.

Оговтавшись від переляку (бо аж здригнувся, подумавши, що цей скажений тиран вб’є його своїм топірцем), Крейда не погодився з Гайдуком:

— Стануть, пане генерале, ще й як стануть, — заперечив він, взявшись за кров’янку. — Омар — найкращий варіант. За ним — майбутнє. А ми тишком-нишком проживемо на левадах і у вишневих садочках. Бо нам не потрібні ні ракети, ні гафній. Цей жид київський Малахов не потрібен із його «Чорнобилем-30.» Бо ми — тиха сільська нація. Нам коні й воли потрібні, а не машинерія американська. Ви, пане генерале, служите Фрідману, який ще поплатиться за те, що зробив зі мною. Хочете дружити із Заходом, який насилав на нас тевтонів, єзуїтів, вбивав, палив, забирав зерно, церкву нашу руську знищував. А я хочу дружити з Омаром, при якому збережеться наш народ.

— А як же ваше улюблене свиняче сало? І горілка? Омар вам дозволить?

— Та куди ж він дінеться? — пирхнув від безглуздості Гайдукового запитання Крейда. — Він що, біля кожної хати патруль бусурманський поставить, всі самогонні апарати знайде? Та наші генетики полтавські виростять під видом баранів таких свиней… Генетично модифікованих!

— А церква ваша свята православна? Вам не жаль її? В Полтаві зведена за ваші гроші?

— Ні, не жаль. Бо не Крейда перетворив українців на рабів, і навіть не Гоголь, а ваше улюблене християнство. Будьте покірливі, будьте добрі… Хіба вам не відомо, що сьогодні вже науково доведено, що ваш Христос улюблений — це продукт пропагандистів Римської Імперії. Вони підіслали свого агента Йошуа, вигадали йому брехливу ідею покірності. Боялися єврейських повстань. Правда, прорахувалися. Імперія впала завдяки йому. Бувають такі історичні парадокси, — знову реготнув Крейда.

— Ви Христа не чіпайте, — тихо з погрозою сказав Гайдук і подумав при цьому, що це звучить зовсім абсурдно: він що — патріарх Климент чи Папа Римський, щоб захищати Христа? Христос не потребує його допомоги. Сам себе захистить.

— Ех, Ігорю Петровичу, — мрійливо відсунувся від столу Крейда. — Якби ми були разом, ми б із вами такого наробили… Ви що — вірите, що зміните українців й обернете їх на німців? Нікому це не вдалося: ні варягам, ні Романовим, ні Гітлеру зі Сталіним… Ваша влада доходить кінця. Краще приєднуйтесь до нас, доки не пізно.