Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Гайдук, звичайно, ніколи не чув про теорію голландського дослідника Шмутц ван Шміттера про «архетипні відбитки». За цією теорією, у підсвідомості людини з народження зберігаються генетично зумовлені «відбитки» — зображення тих партнерів (жінок, чоловіків), які є найкращими з погляду еволюції і найбільше пасують до носія «відбитку». Таких зображень небагато — від одного до трьох. Переважна більшість людей упродовж життя так і не знаходять собі ту «єдину» чи того «єдиного», що призначені їм долею. Той, хто зустрічає свій «відбиток», не розуміючи — чому? — переживає осяяння, почувається щасливим. Ця теорія була висміяна в колах провідних сексопсихологів, як староромантичний відгомін концепції «кохання з першого погляду».

Оксана звернулася до когось на екрані, й Гайдук відчув, що ладен дивитися на неї довго, не чуючи її слів, хоча голос її був лагідно-заспокійливий, і тому він сказав жорстко:

— Досить. Вимкни.

— Невже не сподобалось? — не підозрюючи нічого, запитав Нерубай, розчарований такою черствістю свого шефа і невдачею своїх піарівських зусиль. — Її телеобраз посідає одне з перших місць у міжнародному рейтингу MF-1. Magic Face номер один. Це не означає — дівчина, яку всі хочуть трахнути. А означає, що всі жінки і чоловіки хочуть дивитися на неї і слухати її. Бо їй довіряють. Це як наркотик. Цю програму, якщо ви тільки даєте згоду, дивитимуться двісті мільйонів глядачів, у перекладі, звичайно. Ми організуємо її на Пан’європейському Ті-Bi й на GNN. Може, подивитесь ще?

— Запис залиш, буде вільний час — подивлюсь. А інтерв’ю… зараз не можу. Коли все скінчиться (він подумав, що ніщо ніколи не скінчиться, а якщо все скінчиться — він не зможе за визначенням дати інтерв’ю) обіцяю — дам. А тепер, вибач, до роботи. Хто там наступний?

— Назарова.

— Запрошуй.

Оксана Хмелько щойно від їхала від Сирця, де містилася фортеця (в прямому сенсі слова — гігантська неприступна залізобетонна споруда потворної київської архітектури початку XXI століття) — штаб-квартира найбільш брехливого каналу українського європейського телебачення — «Першого наднаціонального», як його звали молоді циніки. І хоча Оксана не належала до їх числа, цю оцінку поділяла, в душі сподіваючись, що її програма найкраща серед того мотлоху, який втюхували в голови укрорусів очільники каналу — генерал Майко, господарі й продюсери Шредінгер, Арлазар, Судоплатов і Беннінгхоф. Якщо в часи Гетьмана Махуна канал мав виразно політичне, пропагандистське забарвлення, то в часи військового режиму, в умовах двогодинної трансляції на день, крім сухо офіційних новин в ефір ішли переважно розважальні програми — перефарбовані й реанімовані концерти всяких Хохлавських, Дібров та сімейних пар Матяшків-Бебешків. На їхньому тлі програма Оксани Хмелько була одкровенням: телеведуча завжди знаходила цікавих людей, розмова з якими давала правдиве уявлення про країну, народ і правлячий режим. Кілька разів військова цензура знімала Оксанині програми, але продюсери каналу не відмовлялись від її послуг: завжди у п’ятницю в прайм-тайм о 9:00 РМ починалася її програма, яку дивилася майже вся країна.

Електромобіль Оксани, маленький двомісний «Дейсі-міні» з перепусткою на вітровому склі «TV-ВСЮДИ», посувався по Великій Житомирській в напрямку Володимирської, коли в гаджеті пролунав дзвінок. Оксана побачила на екрані обличчя Нерубая, свого колишнього викладача і залицяльника, сповнене державної величі й хлоп’ячої самозакоханості. Вона скривилася: невже він знову заведе свою сексуальну пісню альфа-самця?

— Оксаночко, слава і честь! Ти мене чуєш?

— Слухаю. Що треба?

— Мені нічого. Це тобі треба.

— Кажи, — вона звернула праворуч і виїхала на Софійський майдан. Слава Богу, рух ще не був перекритий, але на великому просторі між Софійським, Михайлівським і новозбудованим собором Воскресіння Христа вже повним ходом ішли приготування до свята Возз’єднання: зводились трибуни для ієрархів, ставилися вказівники й декоративні щити, монтувалося додаткове освітлення (і численні камери спостереження).

— З тебе могорич, — урочисто сказав Нерубай. — Він погодився.

І додав після деякої паузи:

— У принципі погодився.

— Хто? — спитала Оксана, обережно ведучи автомобіль у будівельному лабіринті під пильними поглядами офіцерів шляхової поліції.

— Мій шеф!

І тут Оксана зрозуміла, що означало повідомлення Нерубая: тиран України генерал Гайдук дасть їй інтерв’ю в рамках програми «Відверта нічна розмова». Таємничий похмурий диктатор, про якого ходять легенди, який, давши ілюзію свободи країні, насправді обплутав її тисячами несвобод, готовий розмовляти з нею — і ця розмова відбудеться на її умовах: вживу, за відсутності будь-якої цензури. Або не відбудеться.