Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Нервуєш?

— Ні. Думав про жінку з України. Дружину Марчелло. Невже у вас увесь народ такий, як ця?..

— Народ різний. Як і у вас, — розважливо відповів Джордж, не зрозумівши, куди хилить Антоніо.

— Вона вбивця. Свого сина. Своєї сім'ї. Її давно треба було вбити. Якби в мене така була… з-під землі дістав би і прикінчив, — не повертаючи до Джорджа голови, сказав Антоніо — бо дивився уважно на дорогу.

Далі всю дорогу до аеропорту вони мовчали.

Антоніо зі зброєю залишився чекати біля виходу з терміналу «В», а Джордж, пройшовши в своїй масці сутенера повз поліцейських, став перед каруселлю, на якій вже повзли перші сумки пасажирів, що прибули з Відня. Незчувся, як біля нього опинився блондин із холодними блакитними очима й чистісінькою українською мовою тихо лайнувся:

— Куди дивишся, телепню, мать твою… Сумка вже пішла на друге коло. Розвідник сраний.

Це був його слідчий і наставник, майор Святополк Блідий-Рьонгвальд, тільки з золотавою борідкою, що робила його подібним до шведського шкіпера. Поки наближалася на транспортері сумка Блідого, той дав Безпалому велику червону таблетку-льодяник для смоктання: сказав — щоб змінити голос.

Вони вийшли з терміналу: спереду поважно йшов Блідий, за ним ніс його сумку Джордж і ззаду сунув Антоніо зі зброєю.

Перед центральним входом до аеропорту їх чекав Вінсент у сірій шоферський уніформі. Пильно поглянув на приїжджих, обмінявся паролем із Блідим (прозвучали слова «немезида» і «накам») і повів гостей до «Роллс-Ройса» золотого кольору. Антоніо обережно поклав сумки у багажник, не дозволивши зробити це Вінсенту. Джордж помітив, що Вінсент виразно накульгує на ліву ногу, і згадав, як, біжучи за Вінсентом по вулиці, послав отруєну стрілу навздогін, в останню мить, коли той уже сідав до автомобіля карабінерів.

Легенда їхнього приїзду до Сицилії була така: через гаджет вбитого на Рогульці «полковника» агенти НАВБ зв’язалися з Крейдою і домовились вислати на Сицилію полковника Генерального штабу Сміяна (тобто Блідого) з доповіддю до Крейди про підготовку до перевороту й координацію спільних дій. «Полковник» Дзагоєв-Черняєв, труп якого лежав у холодильнику в морзі військового шпиталю, залишався в Києві піднімати на повстання проти тирана Гайдука народні маси й розподіляти гроші Крейди-Омара на підтримку «Глобального джихаду». Разом із Сміяном до Крейди вирушили відомий український дисидент, член Ісламської ліги молоді України-Руси Іван Ленс, він же Джордж Безпалий, та Антоніо Барбаліо, агент української військової розвідки в Австрії.

Крейда не міг знати, що член ФНО генерал Симоненков із Житомира, попри свій геройський вигляд, уже на перших допитах, побачивши незаперечні докази свого хабарництва і корупції, розколовся і розповів агентам НАВБ правду про підготовку перевороту, сподіваючись, що Координатор простить йому клептократичні злочини.

Враховуючи нові обставини, що виникли в останній час, Гайдук і Назарова вирішили негайно почати операцію «Піцерія-2» — провести її жорстко і рішуче, не починаючи складної гри з Крейдою. Часу на це не залишалося.

Антоніо сів поряд із Вінсентом, Блідий — на праве заднє сидіння, а Джордж, смокчучи кислуватий льодяник, умостився прямо позаду Вінсента, дивлячись в його стрижену потилицю і могутню шию. Мовчки, не перекинувшись жодним словом із шофером (хто він такий для посланців Великої Змови?), вони виїхали з аеропорту і подалися на південний захід до «Perlo del Golfo». Блідий поглянув на Джорджа й злегка кивнув. Блискавичним рухом Джордж накинув на горло Вінсенту зашморг із тонкого дроту, яким при бажанні можна було відтяти голову від тулуба. Вінсент зойкнув, і «Роллс-Ройс» ледве не вискочив на зустрічну смугу, по якій перла їм назустріч велика фура. Антоніо притримав кермо і приклав до правого боку Вінсента ніж із тонким гострим лезом, яке, якщо натиснути кнопку на руків’ї, вистрибувало з силою на двадцять сантиметрів, пробиваючи одяг, м’яку шкіру і ребра: Вінсент добре це знав, неодноразово вбиваючи людей таким ножем. Після невдалого замаху на Папу Вінсент почувався приреченим, розуміючи, що ватиканська контррозвідка шукатиме його роками, не шкодуючи ні зусиль, ні грошей. Зашморг на шиї й кінчик ножа при боці підтвердили його найстрашніші передчуття.

— Я не винний, — прохрипів по-італійські Вінсент. — Мені наказав Крюгер. А ракету прислав Омар. Я молив Бога, щоб Папа залишився живий. Бог почув мою молитву.