Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Виховання нової людини – це тонка праця з індивідуальним аналізом і дуже обережним підходом. Безповоротно минув час, коли суспільство задовольнялося абияк, випадково вихованими людьми, вади яких виправдовувалися спадковістю, природженою якістю людини. Тепер кожна погано вихована людина – докір для всього суспільства, гірка помилка великого колективу людей.

Але вам, людям, які ще не позбулися вікового егоцентризму і переоцінки власного «я», слід чітко уявити, як багато залежить од вас самих, наскільки самі ви є творцями власної свободи й цікавості власного життя. Вибір шляхів у вас дуже широкий, але ця свобода вибору становить разом з тим і цілковиту відповідальність за вибір. Давно зникли мрії некультурної людини про повернення до дикої природи, про свободу первісних суспільств та взаємин. Перед людством, що об’єднало колосальні маси людей, стояв реальний вибір: або,1 підкорити себе громадській дисципліні, тривалому вихованню і навчанню, або загинути – інших шляхів для того, щоб прожити на нашій планеті, хоч її природа досить щедра, немає! Горефілософи, які мріяли про повернення назад, до первісної природи, не розуміли і не любили природи посправжньому, інакше вони знали б про її нещадну жорстокість і неминуче знищення всього, що не підкорилося її законам.

Перед людиною нового суспільства постала необхідність дисциплінувати бажання, волю і думки. Цей шлях виховання розуму й волі тепер так само обов’язковий для кожного з нас, як і виховання тіла. Вивчення законів природи й суспільства, його економіки замінило особисте бажання на осмислене знання. Коли ми кажемо: «Хочу», то маємо на увазі: «Знаю, що так можна».

Ще тисячоліття тому стародавні елліни говорили: метрон – аристон, тобто: найвище – це міра. І ми теж кажемо, що основа культури – це розуміння міри в усьому.

Чим більше підвищувався рівень культури, тим слабшало прагнення до грубого щастя власності, до жадібного кількісного збільшення владання, яке швидко притуплялося і лишало темну невдоволеність.

Ми навчаємо вас значно більшому щастю відмовлення, щастю допомоги іншому, справжньої радості праці, що запалює душу. Ми дошдаагали вам позбутися влада дрібних прагнень та дрібних речей і перенести свої радощі й прикрощі у вищу галузь – творчість.

Піклування про фізичне виховання, чисте, правильне життя десятків поколінь врятувало вас від третього страшного ворога людської психіки – байдужості: порожньої і лінивої душі. Заряджені енергією, з урівноваженою, здоровою психікою, в якій через природні співвідношення емоцій більше доброти, ніж зла, ви вступаєте в світ на роботу. Чим кращими будете ви, тим кращим і вищим буде все суспільство, бо тут взаємна залежність. Ви створите високе духовне середовище як складові частинки суспільства, і воно піднесе вас самих. Суспільне середовище – найважливіший фактор для виховання й навчання людини. Нині людина виховується і вчиться все життя, суспільство розвивається швидко.

Евда Наль на хвильку замовкла, пригладила волосся тим самим жестом, що й Реа, яка сиділа, не зводячи з неї очей, а потім знов заговорила:

– Колись люди називали мріями прагнення пізнати дійсність світу. Ви мріятимете все життя і будете задоволені в пізнанні, в русі, в боротьбі й праці. Не звертайте уваги на спади після зльотів душі, бо це такі ж закономірні повороти спіралі руху, як і в усій іншій матерії. Дійсність свободи сувора, але ви підготовлені до неї дисципліною вашого виховання й навчання. Тому вам, людям, які усвідомлюють відповідальність, дозволені всі ті зміни діяльності, що складають особисте щастя. Мрії про тиху бездіяльність раю не виправдались історією, бо вони суперечать природі людиниборця. Були й лишилися свої труднощі для кожної епохи, але для всього людства стало щастям неухильне й швидке сходження на все більшу висоту знання і почуттів, науки і мистецтва.

Евда Наль закінчила лекцію і спустилася вниз, до передніх сидінь, де її привітала Веда Конг, як Чару на святі. І всі присутні підвелися, повторюючи цей жест, ніби висловлюючи захоплення небаченим мистецтвом.

Установка Кора Юлла була на вершині плоскої гори, всього за кілометр від Тібетської обсерваторії Ради Зореплавання. На висоті чотирьох тисяч метрів не росли ні дерева, ні кущі, крім привезених з Марса чорнуватозелених безлистих дерев з загнутими всередину, до верхівки, гілками. Світложовта трава хилилась під вітром у долині, а ці наділені залізною пружністю пришельці з чужого світу стояли зовсім непорушно. По укосах гірських схилів текли кам’яні річки з шматків розсипаних скель. Поля, плями і смуги снігу сяяли особливою білістю, якої набирає чистий гірський сніг під мерехтливим небом.