Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Мвен Мас вдало зв’язався з супутником 57 по радіо місячного діапазону. Встановлені на станції відбивачі та напрямні фіксували Епсилон Тукана на ті кілька хвилин руху супутника від тридцять третього градуса північної широти до Південного полюса, в які зірку було видно з його орбіти.

Мвен Мас зайняв місце за пультом у підземній кімнаті, дуже схожій на таку ж у Середземноморській обсерваторії.

Переглядаючи вже тисячний раз аркуші з даними про планету зірки Епсилон Тукана, Мвен Мас методично перевів обчислену орбіту планети і знову зв’язався з супутником, домовившись, що в момент увімкнення поля спостерігачі супутника 57 дуже повільно змінюватимуть напрямок по дузі, в чотири рази більшій за паралакс зірки.

Поволі минав час. Мвен Мас ніяк не міг позбутися думок про Бета Лона – злочинного математика. Але ось на екрані ТВФ з’явився Рен Боз біля пульта дослідної установки. Його цупке волосся стирчало більше, ніж звичайно.

Попереджені диспетчери енергостанцій повідомили про готовність. Мвен Мас взявся за рукоятку пульта, але рух Рен Боза на екрані спинив його.

– Треба попередити резервну Кустанцію на Антарктиді. Наявної енергії не вистачить.

– Я зробив це, вона готова. Фізик міркував ще кілька секунд:

– На Чукотському півострові і на Лабрадорі побудовані станції Фенергії. Коли б домовитися з ними, щоб увімкнути в момент інверсії поля, – я боюсь за недосконалість апарата…

– Я зробив це.

Рен Боз зрадів і махнув рукою.

Велетенський стовп енергії досяг супутника 57. На гемісферному екрані обсерваторії з’явилися збуджені молоді обличчя спостерігачів.

Мвен Мас привітав відважних людей, перевірив напрямок і рух стовпа енергії за супутником. Потім він перемкнув потужність на установку Рен Боза. Голова фізика зникла з екрана.

Індикатори споживання потужності схиляли свої стрілки праворуч, вказуючи на безперервне зростання конденсації енергії. Сигнали горіли дедалі яскравіше й біліше. Як тільки Рен Боз підключав один за одним випромінювачі поля, покажчики наповнення стрибками падали до нульової риски. Захлинистий дзвін із дослідної установки примусив здригнутися Мвена Маса. Африканець знав, що робити. Поворот ручки, і вихрова потужність Кустанції влилась у згасаючі очі приладів, оживила їхні спадаючі стрілки. Та тількино Рен Боз увімкнув спільний інвертор, як стрілки стрибнули до нуля. Майже інстинктивно Мвен Мас підключив зразу обидві Фстанції.

Йому здалося, що прилади згасли, дивне бліде світло наповнило приміщення. Звуки затихли. Ще секунда, і тінь смерті пробігла по свідомості завідуючого станціями, притупивши відчуття. Мвен Мас боровся з млосним запамороченням, стиснувши руками край пульта, схлипуючи від зусиль і жахливого болю в хребті. Бліде світло почало розгорятися яскравіше з одного боку підземної кімнати, з якого – цього Мвен Мас не зміг визначити або забув. Можливо, від екрана чи з боку установки Рен Боза…

Раптом ніби розірвалась гойдлива завіса, і Мвен Мас виразно почув плескіт хвиль. Незвичайний запах, який не можна було й запам’ятати, проник у його широко роздуті ніздрі. Завіса зсунулася ліворуч, а в кутку, як і раніш, погойдувалася сіра пелена. Незвичайно реальними стали еисокі мідні гори, оточені гайком бірюзових дерев, а хвилі фіолетового моря хлюпотіли біля самісіньких ніг Мвена Маса. Ще лівіше зсунулася завіса, і він побачив свою мрію. Червоношкіра жінка сиділа на верхній площадці сходів за столом з білого каменю і, спершись ліктями на його поліровану поверхню, дивилась на океан. Раптом вона побачила – її широко розставлені очі спалахнули подивом і захопленням. Жінка підвелася, з чудовою витонченістю випроставши свій стан, і простягнула до африканця розкриту долоню. Груди її дихали глибоко і часто, і в цю маячну мить Мвен Мас пригадав Чару Нанді.

– Оффа аллі кор!

Мелодійний, ніжний і сильний голос проник у серце Мвена Маса. Він відкрив рот, щоб відповісти, але на місці видіння спалахнуло зелене полум’я, різкий свист пронісся по кімнаті. Африканець, втрачаючи свідомість, відчув, як м’яка, непереборна сила складає його втроє, крутить, наче ротор турбіни, і, нарешті, сплющує об щось тверде… Останньою думкою Мвена Маса була доля станції Рен Боза…

Співробітники обсерваторії, які були віддалік на схилі, та будівельники бачили дуже мало. У глибокому тібетському небі промайнуло щось таке, що затьмарило світіння зірок. Якась невидима сила упала зверху на гору з дослідною установкою. Там вона набрала обрисів вихору, який захопив масу каміння. Чорна воронка з кілометр у поперечнику, ніби викинута з гігантської гідравлічної гармати, промчала до будинку обсерваторії, шугнула вгору, повернулась назад і знову вдарила по горі з установкою, вдрізки розбивши споруду і розкидавши уламки. За мить усе стихло. У наповненому пилом повітрі лишився запах гарячого каміння і гару, що змішався з дивовижним ароматом, який нагадував запах квітучих берегів тропічних морів.