Іван Єфремов - Туманність Андромеди

За рештками стін із тріщинуватого діориту – руїнами монастиря, з дивовижною зухвалістю збудованого на такій висоті, здіймалася стальна трубчаста вежа, що підтримувала дві ажурні дуги. На них, відкрита в небо похилою параболою, сяяла величезна спіраль з берилієвої бронзи, усіяна блискучими білими цятками ренієвих контактів [55] Берилій і реній – рідкісні метали. . До першої спіралі щільно прилягала друга, звернена відкритим боком до ґрунту, прикриваючи вісім великих конусів із зеленуватого боразонового сплаву. Сюди йшли відгалуження труб шестиметрового перерізу, які підводили енергію. Долину перетинали стовпи з направляючими кільцями – тимчасове відведення од магістралі обсерваторії, яка приймала під час передачі енергію всіх станцій планети. Рен Боз, чухаючи кошлату голову, задоволено оглядав зміни в колишній установці. Споруду було зібрано силами добровольців за неймовірно короткий строк. Найважчим виявилося будівництво глибоких відкритих траншей, вирізаних у неподатливому камінні гори без доставки сюди великих гірських машин, але тепер і це минулося. Добровольці, природно, сподіваючись у нагороду побачити великий дослід, пішли далі від установки і уподобали для своїх наметів пологий схил гори на північ од будинку обсерваторії.

Мвен Мас, у чиїх руках перебували всі зв’язки космосу, сидів на холодному камені навпроти фізика і, трохи щулячись, розповідав про новини Кільця. Супутник 57 останнім часом використовувався для підтримання зв’язку з зорельотами та планетольотами і не працював для Кільця.

Мвен Мас повідомив про загибель Вліхх оз Ддіза поблизу зірки Е, і стомлений фізик пожвавішав.

– Вище напруження тяжіння в зірці Е з наступною еволюцією світила призводить до великого розігрівання. Утворюється фіолетовий надгігант велетенської сили, який переборює колосальне тяжіння. У нього вже немає червоної частини спектра – незважаючи на потужність гравітаційного поля, хвилі променів світла не подовжуються, а скорочуються.

– Стають крайніми фіолетовими, – погодився Мвен Мас, – і ультрафіолетовими.

– Не тільки. Процес триває. Все потужнішими стають кванти, зрештою переборюється перехід у нульполе і утворюється зона антипростору – другий бік руху матерії, невідомий у нас на Землі через мізерність наших масштабів. Ми не змогли б досягти нічого подібного, навіть коли б спалили весь водень океану Землі.

Мвен Мас блискавично підрахував у думці.

– П’ятнадцять тисяч трильйонів тонн води переведемо на енергію водневого циклу за принципом відносності маса – енергія, грубо – трильйон тонн енергії. Сонце за хвилину дає двісті сорок мільйонів тонн – всього десятирічне випромінювання Сонця.

Рен Боз задоволено всміхнувся.

– А скільки ж дасть голубий надгігант?

– Не берусь підраховувати. Але поміркуйте самі. У Великій Магеллановій Хмарі є скупчення НГК 1910 біля туманності Тарантул… Даруйте мені, я звик сам з собою оперувати давніми назвами з позначками зірок.

– Це не має ніякого значення.

– Взагалі туманність Тарантул така яскрава, що коли б вона була на місці відомої кожному туманності Оріона, то світила б точнісінько так, як повен місяць. У зоряному скупченні 1910 діаметром всього сімдесят парсеків не менше сотні надгігантських зірок. Там і подвійний голубий надгігант ЕС Золотої Риби з яскравими лініями водню у спектрі і темними біля фіолетового краю. Він більший за орбіту Землі, а світністю півмільйона наших сонць! Ви мали на увазі саме таку зірку? У цьому ж скупченні є ще більші за розміром зірки діаметром, але вони тільки ще розігріваються після Естану.

– Залишмо ці надгіганти. Люди тисячоліттями дивилися на кільцеві туманності у Водолиї, Великій Ведмедиці та Лірі і не розуміли, що перед ними нейтральні поля нульгравітації, згідно з законом репагулюма – переходу між тяжінням та антитяжінням. Там саме й ховалася загадка нульпростору…

Рен Боз підхопився з порога бліндажа управління, складеного з великих, залитих силікатом брил.

– Я відпочив. Можна починати!

Серце Мвена Маса забилося, хвилювання стисло горло. Африканець глибоко й переривчасто зітхнув. Рен Боз лишився спокійним, тільки лихоманковий блиск його очей свідчив про незвичайну концентрацію думки й волі.

Мвен Мас стиснув великою рукою маленьку міцну кисть Рен Боза. Кивок голови, і силует завідуючого зовнішніми станціями показався вже на спуску гори, по дорозі до обсерваторії. Холодний вітер зловісно завив, скочуючись з обледенілих гірських гігантів, що стерегли долину. Дрож пройняв Мвена Маса. Він мимохіть прискорив і без того швидку ходу, хоча квапитись було нікуди: експеримент мали почати після заходу сонця.