Іван Єфремов - Зоряні кораблі

— Це хмари темного пилу й уламкової матерії, — пояснив Бєльський. — Окремі зірки просвічують крізь них своїм інфрачервоним промінням, як це виявили, сфотографувавши на спеціальні пластинки… А є ще безліч зірок, що зовсім не світяться. Ми дізнаємося про існування лише найближчих таких зірок завдяки радіохвилям, що вони випромінюють, — тож і звемо їх «радіозірками»…

Шатрова вразила одна велика туманність. Схожа на пасмо яскравого світного диму, посічена глибочезними чорними безоднями, вона висла в просторі, наче розкуйовджена вихором хмара. Вгорі та праворуч од неї про-стяглись тьмяні сірі клапті, що зникали там, у бездонних міжзоряних проваллях. Моторошно було уявити величезні розміри цієї хмари пилової матерії, яка відбивала світло далеких зірок. У будь-якій чорній її безодні безслідно потонула б уся наша Сонячна система.

— Зазирнімо тепер за межі нашої Галактики, — сказав Бєльський.

У полі зору перед Шатровим постала глибока пітьма. Тільки зрідка виникали в незмірній глибині ледве помітні світні цятки, такі тьмяні, що їхнє світло одразу вмирало в очах, майже не викликаючи зорового відчуття.

— Це те, що відділяє нашу Галактику від інших зоряних островів. А тепер ви бачите подібні до нашої Галактики зоряні світи, надзвичайно віддалені від нас. Тут, у напрямку до сузір’я Пегаса, відкриваються перед нами найглибші з відомих ділянок простору. Зараз ми оглянемо найближчу до нас галактику, схожу і розмірами й формою на нашу велетенську зоряну систему. її складають міріади окремих зірок різної величини та яскравості, вона має такі ж хмари темної матерії, таку ж смугу цієї матерії, що стелеться в екваторіальній площині, і так само оточена кулястими зоряними скупченнями. Це так звана туманність М-31 у сузір’ї Андромеди. Вона навскіс нахилена до нас, тож ми бачимо її почасти з ребра, почасти з площини…

Шатров побачив видовжену овальну хмару, що ледь світилася. Коли він придивився, то почав розпізнавати світні спіральні смуги, поділені чорними проміжками.

У центрі туманності видно було найщільнішу світну масу зірок, що злилися в одне ціле на колосальній відстані. Од неї відходили ледве помітні спіральні вирости. Навколо цієї щільної маси, відокремлені темними кільцями, йшли смуги більш розріджені і тьмяні, а з самого краю, надто біля нижньої межі поля зору, кільцеві смуги розривалися на кілька закруглених плямок.

— Дивіться! Дивіться! Вам, як палеонтологові, це має бути особливо цікаво. Адже світло, що саме зараз попадає нам в очі, покинуло свою галактику півтора мільйона років тому. Ще й людини на Землі не було!

— І це найближча до нас галактика? — здивувався Шатров.

— А звісно! Ми знаємо вже галактики, розташовані на відстані сотень мільярдів світлових років. Мільярди років мчить світло із швидкістю десять трильйонів кілометрів на рік. Ви бачили такі галактики в сузір’ї Пегаса…

— Неймовірно! І не кажіть — все одно не можна уявити собі такі відстані. Безконечні, незмірні глибини…

Бєльський ще довго показував Шатрову нічні світила. Нарешті Шатров щиро подякував своєму зоряному Вергілієві, [3] Вергілій — уславлений римський поет, автор «Енеїди». Італійський поет Дайте у своєму творі «Божественна комедія» зробив Вергілія своїм провідником у потойбічному світі. повернувся до себе і ліг спати, однак довго не міг заснути.

Перед заплющеними очима роїлися тисячі світил, пливли, незбагненних розмірів зоряні хмари, чорні завіси холодної матерії, велетенські віхті світного газу.

І все це простяглося на більйони й трильйони кілометрів, розсіялось у страхітливій, холодній порожнечі, а між окремими світами пролягли неймовірні простори, що в їх безпросвітному мороці мчать лише струмені потужних випромінювань.

Зірки — це величезні скупчення матерії, яку здавлює сила тяжіння і яка під дією надмірного тиску набуває високої температури. Висока температура збуджує атомні реакції, що посилюють виділення енергії. Щоб зірки могли існувати, не вибухали, утримувалися в рівновазі, величезна кількість енергії повинна вилучатися в простір у вигляді тепла, світла, космічного проміння. [4] Космічне проміння — надзвичайно жорстке випромінювання, що падає на Землю із світового простору, але його затримують горішні шари атмосфери. Процеси, за яких виникає таке потужне випромінювання, поки що невідомі. І навколо цих зірок, наче навколо силових станцій, що працюють на ядерній енергії, обертаються зігріті ними планети.