— Прилад для одночасного подвійного спостереження, — пояснив Бєльський. — Ми обидва дивитимемось на одне й те саме зображення в телескопі.
— Я знаю. Такі прилади застосовують і в нас, біологів, — відповів Шатров.
— Ми тепер рідко вдаємося до візуального спостереження, — вів далі Бєльський, — око швидко стомлюється і не утримує того, що побачило. Вся сучасна астрономічна робота провадиться на фотознімках, а надто зоряна астрономія, якою ви цікавитесь… Ну, ви хотіли подивитися для початку на яку-небудь зірку. Ось вам гарна подвійна зірка — голуба й жовта — в сузір’ї Лебедя. Регулюйте для своїх очей так, як звичайно… А втім, стривайте. Я краще зовсім вимкну світло — нехай ваші очі звикнуть…
Шатров припав до об’єктивів бінокуляра, вміло й швидко відрегулював їх. У центрі чорного кола яскраво сяяли дві зірки, дуже близькі одна до одної. Шатров одразу зрозумів, що телескоп неспроможний збільшити зірки, як збільшував планети чи Місяць, — надто великі відстані пролягли од них до Землі. У телескопі зірки стають яскравішими, виразнішими, бо він збирає й концентрує їхні промені. Тому в телескоп видно мільйони слабких зірок, цілком неприступних неозброєному окові.
Перед Шатровим, у глибокій чорній пітьмі, горіли два маленьких яскравих вогники гарного жовтого й голубого кольору, незрівнянно яскравіші за найкоштовніше каміння. Ці крихітні світні цятки створювали зовсім своєрідне відчуття найчистішого світла й водночас безмежної віддаленості; вони сяяли з глибоченної безодні пітьми, пронизаної їхніми променями. Шатров довго не міг одвести очей від тих вогників далеких світів, та Бєльський, який ліниво розсівся в кріслі, заквапив його:
— Продовжимо наш огляд. Не скоро ще випаде така чудова ніч, та й телескоп не буде вільний. Ви хотіли подивитися центр нашої Галактики, [1] Галактика — велетенська зоряна система (її ще звуть Чумацький Шлях), де звичайною рядовою зіркою є наше Сонце. Сонце описує навколо динамічного центра Галактики велетенську орбіту з періодом обертання приблизно в 220 мільйонів років.
ту «вісь», навколо якої обертається її «зоряне колесо»?
Знову завили мотори. Шатров відчув, як рухається площадка. У бінокулярі затанцював рій тьмяних вогників. Бєльський уповільнив рух телескопа. Величезна машина рухалася непомітно й беззвучно, а перед очима Шатрова повільно пропливали ділянки Чумацького Шляху в зоні сузір’їв Стрільця та Змієносця.
Короткі пояснення Бєльського допомагали Шатрову швидко орієнтуватись і розуміти те, що бачив.
Зоряний туман Чумацького Шляху, що тьмяно світився в телескопі, розсипався незліченним роєм вогників. Цей рій згущався у велику хмару, видовжену й перетяту двома темними смугами. Де-не-де яскраво горіли, наче випинаючись із глибин світового простору, окремі зірки, ближчі до Землі.
Бєльський зупинив телескоп і підвищив збільшення окуляра. Тепер у полі зору була майже вся зоряна хмара — щільна світна маса, в якій не можна було виявити окремих зірок. Навколо неї то густіше, то рідше юрмилися мільйони зірок. Побачивши цю безліч світів, що не поступалися розмірами та яскравістю нашому Сонцеві, Шатров відчув якесь невиразне пригнічення.
— У цьому напрямку центр Галактики, — пояснив Бєльський, — на відстані тридцяти тисяч світлових років. [2] Світловий рік — одиниця відстані в астрономії, дорівнює кількості кілометрів, що їх пробігає світловий промінь за рік (9,46Х1012 км, тобто майже 1013 км). Тепер одиницею відстані в астрономії вважається парсек, що дорівнює 3,26 світлового року.
Саме центра ми не бачимо. Тільки нещодавно в інфрачервоних променях пощастило сфотографувати розпливчастий, невиразний контур цього ядра. Ось тут, праворуч, — чорна пляма страхітливих розмірів: ця маса темної матерії затуляє центр Галактики. Та навколо неї обертаються всі її зірки, навколо неї мчить і Сонце із швидкістю двохсот п’ятдесяти кілометрів на секунду. Коли б не було темної завіси, Чумацький Шлях був би тут незрівнянно яскравіший, і наше нічне небо здавалося б не чорним, а попелястим… Поїхали далі…
У телескопі в зоряних роях виникли чорні галявини, що простягались на мільйони кілометрів.
Читать дальше