Іван Єфремов - Зоряні кораблі

Метал своєю вагою нагадував свинець, але відрізнявся великою твердістю й жовто-білим кольором.

— Відгадайте, що воно таке, — запропонував Давидов, підкидаючи на долоні важкий шматочок.

— Звідки я знаю? Сплав який-небудь… — пробурмотів Шдтров. — Проте, коли ви питаєте, певно, щось не зовсім звичайне.

— Так, це гафній, рідкісний метал, схожий за фізичними властивостями на мідь, але важчий і далеко тугоплавкіший. І в нього є ще одна дуже цікава властивість: велика здатність вилучати електрони за високих температур. Це дещо означає, надто коли ви ще глянете на це дивне дзеркало.

Шатров узяв металевий диск, теж дуже важкий. Дисковий край був закруглений і мав одинадцять глибоких зарубок, розміщених по колу диска на однаковій відстані. З одного боку дискова поверхня була дещо увігнута, відполірована і дуже тверда. Це був прозорий, наче скло, шар, під яким видно було чистий сріблясто-білий метал, з одного кінця роз’їдений рудою іржею. Прозорий шар було охоплено кільцем твердого синьо-сірого металу, з якого, власне, був і весь диск. На зворотному боці диска, в центрі, виднілося кружальце з такої ж прозорої речовини, вкритої матовою сугою, з опуклою, а не увігнутою, як на тому боці, поверхнею. Діаметр цього кружальця не перебільшував шести сантиметрів. Навколо нього був той самий синювато-сірий метал, по якому кільцем ішли вирізані чи вибиті зірочки з різною кількістю променів, — од трьох до одинадцяти. Ці зірочки не мали очевидного порядку, але були розмежовані двома спіральними лініями, вписаними одна в одну.

— Метал, з якого зроблено диск, — тантал, твердий, надзвичайно стійкий, — вів далі Давидов. — Прозору плівку зроблено з невідомої хімічної сполуки. Простий якісний аналіз не дав результатів, а складніше дослідження я ще не встиг зробити. Але метал під плівкою — це індій, чудовий метал.

— Чому саме? — одразу спитав Шатров.

— Цей метал і в наших приладах — кращий показник наявності нейтронного випромінювання. А що то індій, я знаю точно, бо наважився висвердлити ось тут для аналізу…

— А зірочки — це ж письмена, чи що воно таке? — схвильовано спитав Шатров.

— Можливо — письмена, можливо — цифри, а може й схема приладу. Але боюсь, що цього ми ніколи не розгадаємо.

— І то все?

— Все. Хіба вам мало, ненаситний ви чоловіче! І без того у ваших руках таке, що все людство схвилюється.

— Та чи все ви там перекопали? — не вгамовувався Шатров. — Чому з черепом немає кістяка? Неймовірно, щоб його не було… кістяка…

— Кістяк, звичайно, був — адже у безкіст-кової істоти не могло бути й черепа. Перекопано геть усе, навіть пісок просіяно. Та навряд чи там збереглося щось іще…

— Чому ви такі впевнені, Ілле Андрійовичу? Що надає вам права…

— Звичайне міркування. Ми натрапили на рештки катастрофи, яка сталася сімдесят мільйонів років тому. Якби не було катастрофи, ми ніколи не знайшли б черепа і взагалі якихось решток, крім цих убитих динозаврів. На них, безперечно, ми ще будемо натрапляти. Я певен, що «вони», — Давидов показав на череп, який незрушно спрямовував на друзів свої орбіти, — були у нас дуже недовго… кілька років, не більше… і знову полетіли до себе. Як я дійшов такого висновку, про це далі. Гляньте сюди, — Давидов розгорнув великий аркуш міліметрівки, — ось план розкопок. «Він», — професор вказав на череп, — був приблизно тут, на узбережжі річкового потоку, з якимсь своїм приладом і зброєю, що, певно, діяла на атомній енергії. «Вони» знали її й, очевидно, користувалися нею — у цьому немає сумніву, це доводить взагалі «їхня» присутність тут. З допомогою зброї «він» убив моноклона з великої відстані. Очевидно, динозаври «їм» добряче докучали. Далі «він» зайнявся якимсь ділом, а велетенський хижий ящер напав на нього. Чи «він» загаявся, скористатися зброєю, чи вона зіпсувалася, ми не знаємо. Зрозуміло тільки одне: хиже чудовисько вбито за кілька кроків од цього небесного прихідця і, мертве, впало просто на «нього». «Його» зброя або зламалася або вибухнула. Коли прилад зламався, то схований у ньому заряд енергії звільнився, і, певно, утворилося невелике поле смертоносного випромінювання. В тому полі загинуло кілька динозаврів, що випадково потрапили в нього, — ота купа кістяків. На другий бік, сюди, з півдня, випромінювання не поширювалося або було слабкіше. Звідси підкралися дрібні хижаки, що порозтягали кістки небесного прихідця. Череп лишився, — чи то був завеликий для них, чи то його придавила важка динозаврова голова. До речі, й частина стерв’ятників загинула — ось тут три маленькі кістяки. Усе це сталося на дюнному прибережному піску, і вітер дуже скоро сховав усі сліди давньої трагедії.