Іван Єфремов - Зоряні кораблі

Я щось довго говорю… Коротше, розумна істота повинна бути хребетна, мати голову і бути завбільшки приблизно, як ми. Усі ці риси людини не випадкові. Адже мозок може розвиватися тоді, коли голова не є знаряддя, не обтяжена рогами, зубами, могутніми щелепами, не риє землі, не хапає здобич. Це можливо, коли в природі є досить їстівної рослинної їжі, наприклад, для нашої людини велику роль відіграла поява плодових рослин. Це звільнило її організм од нескінченної потреби їсти рослинні маси, на що були приречені травоїдні, а також од долі хижаків — ганятися за живою здобиччю й убивати її. Хижа тварина, хоч і годується поживним м’ясом, повинна мати знаряддя нападу і вбивства, яке заважає розвиватися мозкові. Коли ж є плоди, щелепи можуть бути порівняно слабкі, може розвинутись велика баня мозкового черепа, яка перевершує писок. Тут можна ще дуже багато сказати про те, які мають бути кінцівки, та воно зрозуміло й так: вільність рухів і здатність тримати знаряддя, користуватися знаряддям, виготовляти знаряддя. Без знаряддя немає і не може бути людини. Звідси останнє. Призначення кінцівок повинно бути поділене: одні мають виконувати функцію пересування — ноги, інші мають бути органами хапання — руки. Усе це поєднано з тим, що голова повинна підвестися від землі, інакше ослабне здатність сприймати навколишній світ.

Висновок: форма людини, її вигляд як розумної тварини не випадковий, він найбільше відповідає організмові з великим, здатним мислити мозком. Між ворожими життю силами Космосу існують лише вузькі коридори, які використовує життя, і ці коридори суворо обумовлюють його подобу. Тому будь-яка інша розумна істота повинна мати у будові багато рис, схожих із людськими, надто в черепі. Так, череп безумовно має бути схожий на людський. Отакі, загалом, мої висновки. — Шатров замовк. Нетерпіння, яке він стримував, прорвалося: — Тепер давайте небесного звіра, мерщій!

— Зараз! — Давидов зупинився біля шафи. — Мушу сказати, Олексо Петровичу, що ви маєте велику рацію. Це прекрасно! В такі хвилини відчуваєш, яка могутня наука, яке чудове людське мислення…

— Гаразд, зараз побачимо. Давайте його…

Давидов вийняв із шафи широкий лоток. Перед Шатровим лежав дивний темно-фіолетовий череп, помережаний орнаментом з ямок та рівчачків. Могутнє кістяне склепіння — вмістилище мозку — було зовсім схоже на людське, так само як і величезні орбіти, спрямовані вперед і поділені вузьким кістковим містком перенісся. Цілком людськими були і кругла крута потилиця і коротка, майже прямовисна лицева частина, що сховалася під велике, насунуте на неї чоло. Але там, де в людини виступають носові кістки, була трикутна ямка. Від її основи гостро висувалася вперед верхня щелепа, схожа на дзьоб, трохи зігнута скраю внизу. Нижня щелепа відповідна до верхньої і теж не мала й натяку на зуби, її суглобові кінці впиралися майже горизонтально в ямки по краях широких відростків, що спускалися вниз перед великими круглими отворами по боках черепа, під скронями.

— Він міцний? — тихо спитав Шатров і, коли Давидов ствердно кивнув головою, взяв череп у руки… — Замість зубів, певно, гострий роговий край щелепи, як у черепахи? — спитав Шатров і, не чекаючи відповіді, мовив далі: — Будова щелеп, носа, слухового апарата досить примітивна… Ці ямки на кістках, уся скульптура доводять, що шкіра дуже щільно прилягала до кістки, без підшкірного м’язового шару. Така шкіра навряд чи могла мати волосся. А окремі кістки… в них, звичайно, слід розібратися, та гляньте: щелепа з двох кісток, що теж примітивніше, ніж у людини.

— Отже, їхній еволюційний шлях до розумної істоти був коротший, — додав Давидов.

— Саме так. Там, на їхній планеті, могло бути трохи інше природне оточення, інший хід геологічних процесів, інші умови природного добору… Цікаво, чи ви дослідили склад цієї кістки?

— Точно — ні. Але все ж таки знаю, що вона в основному не з фосфорнокислого кальцію, як у нас, а…

— З кремнію? — швидко перебив Шатров.

— Маєте рацію. І це зрозуміло: кремній за хімічними властивостями великою мірою подібний до вуглецю і цілком може бути використаний у біологічних процесах.

— Але кістяк? Кістки? Невже нічого не знайшли?

— Абсолютно нічого, крім… — Давидов витягнув із шафи другий лоток, — оцього…

Перед Шатровим опинились два невеликі металеві уламки і круглий диск близько дванадцяти сантиметрів у діаметрі. Маленькі уламки мали грані однакових розмірів; загалом, кожний уламок скидався на зрізану семигранну призму.