Іван Єфремов - Година Бика

— Наче Рицарі Щастя… — сказала сором’язлива Кунті. — Але ж ми мало знаємо навіть про планету Торманс. Звісно, про неї читав кожен, але зараз, вивчаючи нашу історію, ще більше її зрозуміємо.

— Тим більше що планета населена такими ж, як і ми, людьми, нащадками землян, і всі процеси її розвитку аналогічні нашим, — згодився вчитель. — Це непогана ідея. Я попрошу з Будинку Історії «зірочку» пам’ятної машини з повною розповіддю про минулі експедиції на Торманс. Але для її перегляду нам слід підготуватися. Домовтеся з розподільним бюро про звільнення від інших лекцій. Крім того, хай хто-небудь із вас, хто захоплюється космофізикою, хоч би Кімі, приготує на завтра реферат про перші зорельоти прямого променя. Це допоможе вам зрозуміти особливість умов праці екіпажу «Темного Полум’я». Потім ми поїдемо на плоскогір’я Реват, до пам’ятника, спорудженого експедиції. Тільки після цього «зірочка» дасть вам цілковите розуміння всього, що сталося…

А через два дні останній клас школи СП ШЦ-401 весело вмощувався під прозорим куполом гігантського вагона Спіральної Дороги. Тільки-но поїзд набрав швидкість, у центральному проході з’явився Кімі й оголосив, що він готовий читати реферат. У відповідь почулись енергійні протести. Учні доводили, що не зможуть бути уважними, бо увага розпорошуватиметься — надто цікаво за вікнами. Учитель примирив усіх порадою прослухати реферат пізніше, коли поїзд перетинатиме фруктову смугу завширшки майже чотириста кілометрів, а це займе дві години ходу.

І ось потяглися нескінченні, геометрично правильні ряди дерев на місці колишнього пустельного степу Декана. Кімі встановив у проході маленький проектор і стрямував на стінку салону кольорові промені ілюстрацій.

Юнак говорив про відкриття спіральної будови Всесвіту, яке стало поштовхом для розв’язання проблеми наддалеких міжзоряних перельотів. Про біполярну будову світу математики відали ще в ЕРС, проте фізики того часу заплутали питання наївним уявленням про антиречовину.

— Подумати лишень! — вигукнув Кімі. — Вони вважали, що переміна поверхневого заряду частки змінює всі якості матерії І перетворює «нормальну» речовину нашого світу в антиречовину, зіткнення з якою нібито спричинить цілковиту анігіляцію матерії. Вони вдивлялися в пітьму нічного неба, не вміючи ні пояснити її, ані зрозуміти того, що справжній антисвіт — тут, поряд, чорний і непроглядний, непідвладний приладам, настроєних для виявлення нашого, світлого світу…

— Не гарячкуй, Кімі, — зупинив хлопця вчитель, — ти даремно погано відгукуєшся про предків. Саме наприкінці ЕРС, в епоху відмирання давніх принципів соціального життя, наука стала провідною силою суспільства. Тоді були поширені подібні однобокі і, я б сказав, несправедливі судження про попередників. Хіба важко збагнути, що неправильний або неточний аспект явища буде помилковим лише в результаті несумлінного чи хибно орієнтованого дослідження? А решта «помилок» попередників залежить від загального рівня, на якому перебувала наука в той час. Спробуйте на мить уявити, що, винайшовши сотні елементарних частинок у мікросвіті, вони навіть не здогадувалися, що все це лише різні аспекти руху на різних рівнях анізотропної структури простору й часу.

— Невже? — Кімі почервонів до вух.

Учитель кивнув, і зніяковілий юнак вів далі, але вже з меншим запалом:

— Антисвіт, або чорний світ, був названий ученими Тамасом, як називали океан бездіяльної енергії в давньоіндійській філософії. Він в усіх відношеннях полярний нашому світові й тому абсолютно несприйнятний нашими відчуттями. Лише недавно спеціальними приладами, ніби «вивернутими» по відношенню до приладів нашого світу, умовно названого світом Шакті, почали намацувати зовнішні контури Тамаса. Ми не знаємо, чи є в Тамасі аналогічні нам формації зірок і планет, хоча, за законами діалектичної філософії, рух матерії має бути й там.

— Важко уявити, проте як чудово звучить — «невидиме сонце Тамаса»! — вигукнув Рер.

— І планета-невидимка, населена такими ж істотами, як і ми, котрі намагаються проникнути в безодню нашого світу! — продзвенів із заднього ряду голос Іветти.

— І цілі зоряні системи, галактики з мінус-гравітацією, негативними властивостями полів там, де вони в нас позитивні, і мертвою нерухомістю, де в нас рух. І взагалі все навпаки! — підхопила Айода, що зіперлася на м’який виступ бортового вікна.

— До речі, про галактики. Їхні класичні спіральні форми стали відомі ще першим винахідникам телескопів, — розповідав Кімі, — але потрібно було декілька століть, аби зрозуміти в них реальне відбиття структури всесвіту — волокон, чи, точніше, пластів нашого світу, перешарованого з Тамасом і разом з ним закрученого в безконечну спіраль. І окремі елементи, від галактик до атомів, котрі на кожному щаблі мають свої особливі властивості загальних законів. Виявилося, що світло та інші випромінення ніколи не поширюються у всесвіті прямолінійно, а намотуються на спіраль, одночасно ковзаючи по гелікоїду й щораз більше розвертаючись у міру віддалення від спостерігача. Дістали пояснення і стиснення та розтягування світлових хзиль із скороченням їх при входженні в глибину спіралі й позірне розбігання зірок та галактик у далеких витках. Розгадали Лоренцеве рівняння з його уявним зникненням часу й зростанням маси при швидкості світла. Ще крок — і став зрозумілим нуль-простір, як межа між світом і антисвітом, між світом Шакті й Тамасом, де полярні точки простору, часу й енергії взаємно урівноважені й нейтралізовані. Нуль-простір також скручено в спіраль відповідно до обох світів, але… — Юнак за-тнувся. — Я досі не можу збагнути, яким чином у ньому виникає можливість пересування, при якому майже миттєво можна досягти будь-якої точки нашого всесвіту. Мені пояснили це наближено, що, мовляв, зореліт прямого променя йде не за спіральним ходом світла, а ніби впоперек нього, за поздовжньою віссю равлика, використовуючи анізотропію простору. Крім того, зореліт у часі мовби стоїть на місці, а вся спіраль світу обертається навколо нього… — Червоніючи, Кімі безпорадно похитав головою під сміх своїх товаришів.