Іван Єфремов - Година Бика

— І все це заборонено?

— Ви з неба впали?! Ой, вибачте, й справді!.. — Господар зніяковів.

Вір Норін попросив провести їх до кімнат.

Квадратні, завішані килимами й шторами, вони видалися Сю-Те дуже затишними. Вибравши на пораду господаря кімнату, що виступала — у вигляді ліхтаря — на вулицю, вона ледве стримувала сльози вдячності.

— Я знаю, молоді дівчата люблять мріяти, спостерігаючи життя, яке йде повз них, — несподівано лагідно проказав професор.

— Ви маєте доньок? — запитала Сю-Те.

— Була… Померла в Палаці Ніжної Смерті: виявилася «кжи» за здібностями і не захотіла скористатися моїм правом.

— Яким? — тихо спитав Вір Норін.

— Правом зберегти одну людину з моєї сім’ї, навіть коли вона «кжи». Для догляду за майбутнім старим, який ще потрібен державі. І ось не лишилось нікого…

Вір Норін змінив тему розмови, попрохавши дозволу пізніше привести СДФ, щоб не привертати уваги. Господар схвалив цю обачливість.

— А вас, Сю-Те, — сказав Вір Норін, — я попрошу нікуди не ходити, доки не отримаєте картку для повноправного проживання в столиці.

— Не турбуйтесь! Я попильную її і нікуди не відпущу вашу пташку. Правда, вона схожа на гітау?

Вір Норін зізнався, що уявлення не має про таке створіння.

— Маленька, з чорно-лопелястою голівкою і хвостом, груди у неї вишневі, спина й крила яскраво-сині, лазурові. Невже не бачили?

— Ні.

— Даруйте старому! Я все забуваю, що ви не наш. Вір Норін помітив, як здригнулася Сю-Те.

До інституту Вір Норін дістався вже в сутінках. «Майстерня» тількн-но зібралась. Як завжди, прихід землянина викликав неприховану цікавість, серед учених вона була особливо гострою.

Вір Норін пам’ятав попередження Таеля. На кожному зібранні, крім таємних агентів Ради Чотирьох, могли бути встановлені прилади для запису виступів і підслуховування розмов. Нестача ресурсів не дозволяла проробляти це на кожному зібранні, але там, де був присутній земний гість, звукозапис проводився напевне. І він вирішив не викликати розмов, небезпечних для співбесідників.

На подив астронавігатора, присутні поводились невимушено і висловлювались досить різко. Наслухавшись про самочинство олігархії, Вір Норін навіть стривожився. За такі промови вчених повинні були негайно посадити у в’язницю. Тільки згодом до нього дійшли психологічні тонкощі політики Чойо Чагаса: нехай виговорюються — все одно вони не можуть не думати про становище суспільства, — нехай вибухають пустопорожніми промовами, зате не будуть створювати конспіративних організацій, боротьба з якими призвела б до небажаних вилучень із середовища цінних для держави інтелігентів.

Першим виступив молодий, аскетичного вигляду вчений з гнівним вогнем в очах і випнутим підборіддям. Він говорив про марність подальшого розвитку науки: чим ширшим ставав її фронт і глибше проникнення в таємниці природи, тим більших зусиль і матеріальних витрат потребував кожен її крок. Швидкі просування окремих осіб неможливі. Пізнання виявилося надто багатогранним, дедалі складніші експерименти уповільнюють хід досліджень і, крім того, нагромаджують гори невикористаної інформації. При малій витраті коштів на науку немає ніякої надії, що вона зможе вирішити завдання, що стоять перед нею, проникнути в глибокі протиріччя біологічних механізмів і соціального розвитку.

Виходить, вони, вчені, отримують від держави привілеї за те, чого зробити не можуть, тобто є паразитами, які живуть на ренту одержаних знань. Роздрібнені знання заглиблюються у питання, практично вже непотрібні, тому що резерви планети вичерпані. Вчений скінчив закликом відмовитись від жрецької амбіції і скерувати свої погляди до неба, звідки з’являються зорельоти могутніх цивілізацій, які зуміли не знівечити природу, що їм дісталась, і насамперед — землян, братереьки схожих на людей Ян-Ях.

Заступник директора, що сидів біля Вір Норіна, похитав головою і прошепотів:

— Небезпечна промова, дуже небезпечна.

— Йому щось загрожує?

— Серйозні наслідки.

— Він буде покараний державою?

— Не думаю. Але колеги не подарують йому такого само-розвінчення.

Перед столом, де засідала рада «майстерні», встав інший учений; блідий і похмурий, він карбував слова з уїдливою посмішкою:

— Не можна закликати на допомогу чужі цивілізації космосу. Вони з’являться завойовниками, і ми станемо їхніми рабами. Це передбачив великий Іно-Кау ще у Вік Мудрої Відмози, тобто в момент першого контакту з інопланетними культурами. Нехай пробачить земний гість, але такий погляд реаліста, а не романтичного мрійника.