Іван Єфремов - Серце Змії

— Афра, Яс і Карі — у шлюзову камеру, до виходу з корабля разом зі мною! Тей залишиться на посту. Планетарний освітлювач увімкнути! Запалимо посадочне освітлення лівого борту! — віддавав короткі розпорядження командир.

У гарячковому поспіху названі астрольотчики вдягнули легкі скафандри, що застосовувалися для планетарних досліджень і для виходу з корабля в космічний простір у віддаленні від смертоносного випромінювання зірок.

Мут Анг критично оглянув усіх, перевірив роботу свого скафандра і ввімкнув насоси. Вони миттєво всмоктали повітря зі шлюзової камери всередину корабля. Щойно показник розрідження досяг зеленої риски, командир повернув одну за одною три рукоятки. Нечутно, як і все, що відбувалося в космосі, зсунулися в боки панцирні плити, ізоляційний шар і коробка повітряної комірки. Відскочила кругла кришка вихідного люка, і відразу гідравлічні штанги витиснули вгору підлогу шлюзової камери. Четверо астрольотчиків опинилися на висоті чотирьох метрів над передньою частиною «Теллура», на круглому, обгородженому майданчику, так званому майданчику верхнього огляду.

Чужий зореліт у поясі блакитних вогнів здавався цілком білим. У нього була не дзеркальна металічна поверхня, що відбиває всі види випромінювань космосу, як панцир «Теллура», а матова, що світилася сліпучою білизною гірського снігу. Лише центральне кільце продовжувало випускати слабке блакитне сяйво.

Велетенська громада корабля помітно наближалася до «Теллура». В космічному просторі, далеко від будь-яких полів тяжіння, обидва зорельоти відчутно притягували один одного, і це служило запорукою тому, що корабель чужого світу не був із антиматерії. «Теллур» виставив з лівого борту гігантські причальні упори у вигляді телескопічних пружинних труб.

Кінці упорів були обладнані подушками з пружної пластмаси із запобіжним шаром на той випадок, якщо б те, до чого треба було доторкнутися у космосі, виявилося з антиматерії. Куполоподібний ніс чужого зорельота прорізався зверху чорним зяянням, схожим на розкритий в нахабній усмішці рот. Звідти висунувся балкон, обгороджений частими тонкими стовпчиками. У чорній пащі заворушилося щось біле. Троє товаришів Афри почули стогін розчарування, що вирвався у неї. П’ять мертвотно-білих, непомірно широких постатей з’явилося на виступаючому майданчику зорельота. Зростом приблизно відповідаючи людям Землі, вони були значно товстішими, спини горбилися гребенеподібними виступами. Замість круглих прозорих шоломів землях на припіднятих поперечними валиками плечах чужих поміщалося щось на кшталт великої вапнякової мушлі, зверненої випуклістю назад. Спереду віялом розходилися і стирчали великі шипи, утворюючи навіс, під яким непроглядна темрява ледь відблискувала чорним склом.

Перша біла постать, що з’явилася, зробила різкий жест, з котрого стало зрозуміло, що у чужих дві руки й дві ноги. Білий корабель повернувся носом до борту земного зорельота і висунув більш ніж на двадцять метрів гармоніку з пластин червоного металу.

М’який пружинячий поштовх — і обидва кораблі стикнулися. Але на кінцях стержнів не спалахнула сліпуча блискавка повного атомного розпаду, закапсульованого потужним магнітним полем: матерія зорельотів, що зустрілися, була одною й тією ж. Ті, хто стояв на оглядовому майданчику «Теллура», почули у своїх телефонах тихий вдоволений смішок командира і перезирнулися в здивуванні.

— Я гадаю втішити всіх і насамперед Афру, — сказав Мут Анг. — Уявіть собі нас з їх боку! Пузирчасті ляльки з суглобистими кінцівками і величезними круглими головами… порожніми на три чверті!

Афра дзвінко розсміялася.

— Вся справа в начинці скафандрів, у тому, що там всередині, а зовні — справа довільна!

— Ніг і рук стільки ж, скілький у нас, — почав Карі.

Але тут навколо висунутого білим кораблем металічного каркасу виник складчастий білий футляр, порожнім рукавом простягнувшись до «Теллура». Передня постать на майданчику, в якій Мут Анг чуттям угадав рівного собі за рангом командира, стала робити не залишаючі сумніву жести, наближаючи до грудей витягнуті до «Теллура» руки. Люди не примусили себе чекати і висунули з нижньої частини корпусу сполучну трубу-галерею, що вживалася для сполучення між кораблями у просторі. Галерея «Теллура» була круглого перерізу, у білого зорельота — вертикально-еліптична. Земні техніки швидко виготовили з м’якого дерева перехідну раму. На космічному морозі дерево вмить змінило свою молекулярну систему і стало міцнішим від сталі. За цей час на виступі чужого корабля з’явився куб з червоного металу із чорною передньою стінкою — екраном. Дві білі постаті схилилися над ним, випросталися і відступили. Перед поглядами землян на екрані засвітилася подоба людської постаті, верхня частина якої ритмічно розширювалася і спадала. Маленькі білі стрілки то прямували всередину постаті, то вилітали назовні.