Олег Романчук - Зоряний кристал

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Романчук - Зоряний кристал» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 1986, Издательство: Каменяр, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Зоряний кристал: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Зоряний кристал»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У романі сучасного молодого українського письменника-фантаста висвітлюються важливі філософські проблеми — про місце людини у Всесвіті, про тісний зв’язок між процесами, що відбуваються на Землі і в глибинах космосу, показано роль пізнання. Події роману розгортаються як у стародавні часи, так і в нинішні — у сучасних лабораторіях різних країн світу. Герої твору долають складні перешкоди на шляху до розгадки однієї з таємниць природи.

Зоряний кристал — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Зоряний кристал», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ти хочеш сказати, що своїми знаннями переріс еллінів? — почувся старечий надтріснутий голос.

Демокріт упізнав його. То був жрець Пілон, найпідлотніший з усіх, хто слугував у храмах Абдер.

— Твій вигук, Пілоне, лише підтверджує мою думку, — незворушно мовив Демокріт. — Я ні на мить не забуваю, що мені загрожує вигнання.

З цими словами Демокріт озирнувся на сусідів, відтак проказав:

— Я б хотів лише зачитати свій «Великий діакосм». Це моє дітище, плід багаторічних пошуків і роздумів. У цьому творі узагальнено знання далеких народів, серед яких мені довелося побувати. Неосяжне збагнути неможливо, як неможливо знайти першопричину всього сущого. Проте наблизитись до розуміння природи людина може і повинна. Отож захистом моїм служитиме твір про будову речей, про навколишній світ, про те, що за Ойкуменою. [19] Ойкумена — так стародавні греки називали населену частину Землі. Нехай же славне громадянство Абдер, вислухавши його уважно, зробить висновок про міру моєї вини.

Архонт схвально кивнув. Перед самісінькою мовницею виринув Дамас з сувоєм папірусу. Подав його у руки братові.

Демокріт почав читати. Знав, що каже сміливі речі. У священному місті доньки всемогутнього Зевса, в якому богів шанували більше, ніж будь-де, всесильна і мудра, твереза розумом Афіна не пробачила б Демокріту такого богохульства.

— Древніх, що спостерігали небесні явища: грім, блискавку, зближення зірок, затемнення Сонця і Місяця, — охоплював жах. Вони думали, що це воля богів. Афінський мудрець Сократ вважав богами навіть звичайнісінькі хмари. Арістофан дошкульно висміяв його. Однак Сократ і далі твердив: у всьому слід радитися з богами. Для нього оракули й пророцтво — незаперечна святість для людини.

Гомін пронісся майданом. Натовп завирував. Почулися погрозливі вигуки, прокляття. Але чути було й сміх. Здоровий людський сміх — ознака тверезого розуму. Сміху було більше.

— Кажи далі, — долинули підбадьорливі вигуки.

Демокріт майже не користувався написаним. Він звертався до людей, які повинні були його зрозуміти.

— Природа, як і Всесвіт, безконечна і вічна. Довкруж нас існують лише атоми й порожнеча. Хаотичний рух атомів у просторі безугавно спричиняє вихори, з яких постають незчисленні світи. Усі вони, в тому числі й світ, у якому живемо ми, елліни, перси та скіфи, єгиптяни і фінікійці, фракійці та індуси, ефіопи й десятки інших народів, народжуються, розвиваються і вмирають, проте сам Всесвіт вічний. Він не має ні початку, ні кінця. У Безмежжі все підкоряється загальному законові необхідності, і ніщо не може відбутися без природної причини. Ось, скажімо, на голову перехожого впала черепаха. Що це — випадковість? Але коли він задере голову догори, то побачить у небі орла.

Почувся сміх. Усі зрозуміли, що хотів сказати оскаржений: все, що називається випадковим, має свої причини.

Демокріт говорив про те, що існують закони притягання і з’єднання найдрібніших атомів вогню, круглих, гладеньких і надзвичайно рухливих. Власне, живі істоти — це нагромадження атомів, які в результаті тривалої еволюції досягли такого стану, в якому людина бачить їх. Смерть — не що інше, як розпад атомів тіла і душі. Душа так само смертна, як і тіло. Він, Демокріт, відкидав запозичене з Єгипту вчення Піфагора про безсмертя душі й переселення душ у тіла тварин. Яка нісенітниця! Щоправда, ці ж піфагорійці ввели в обіг цікаве поняття монад — так званих «тілесних одиниць» світу, що не мають строго визначеної величини, з яких складаються всі ці речі і будь-які істоти.

Говорив Демокріт і про космос. Порівнював мікрокосм з макрокосмом. Наводив докази, знаходив аналогії…

— Космос… Це Піфагор вжив таку назву, розуміючи під нею щось струнке й цільне, що підкоряється законам гармонії та чисел. Навіть чарівливі звуки кіфари вважав частковим проявом математики. Космос Піфагора — це музикально звучне тіло. Гадка ця містить і зернину істини, хоч саме вчення цільності не мас. Як там у цього варвара: [20] За свідченням Геродота, Піфагор не був корінним елліном, отже, вважався варваром. «Світ є обмежена сфера, що літає у безконечності… Світ керується числом і мірою. Рух небесних світил — це нечутна для нас гармонія співаючих космічних сфер».

Демокріт говорив пристрасно. В якусь мить він відчув, що його зрозуміли. Присутнім на майдані було цікаво слухати незвичне й часом блюзнірське. Слухали всі: і олігархи, і ті, хто не мав за душею ні шеляга. І здавалося абдеритам, що вони бачать, як ширяючі у вишині птахи відштовхуються крилами від невидимих для ока атомів повітря, як риби розсувають носами атоми води. Ставала зрозумілою причина туману: атоми води, покидаючи річки, моря і озера, перетворювались у дрібненькі крапельки вологи. Атоми землі переходили в рослини. Для абдеритів навколишній світ набував реальних обрисів…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Зоряний кристал»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Зоряний кристал» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Зоряний кристал»

Обсуждение, отзывы о книге «Зоряний кристал» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x