…Полігон Тхумба поблизу Трівандарама, столиці штату Керала. Неподалік — Космічний центр імені Вікрама Сарабхаї, батька індійської космічної програми.
Стрімко, як завжди у тропіках, спадає ніч, над головою з’являється жовтий човник. Місяць тут не такий, як у наших широтах. Біля екватора нічне світило зараз нагадує пірогу з задертими гострими кінцями, що гойдається в чорному безгомінні. Зорі дивовижно великі і яскраві. Вони висипають на небо відразу, як тільки сонце поринає в океан. Оповиті лагідною прохолодою південної ночі, ми з Сашком милуємось дивовижно прекрасними зоряними світами, які заплутались у верховітті пальм.
Мені раптом згадалися рядки Уолта Уїтмена:
«Сьогодні перед світанком я піднявся на вершину гори і побачив усіяне зорями небо.
І сказав моїй душі: «Коли ми оволодіємо всіма цими світами Всесвіту і всіма їх насолодами, і всіма їх знаннями, чи буде з нас доволі?»
І моя душа сказала: «Ні, цього мало для нас, ми підемо мимо і далі».
На кількох дорогах, що ведуть до полігона, зринає музика. На землі також засвічуються зорі, переморгуючись із небесними. Це люд з навколишніх сіл і з міста поспішає зблизька побачити старт ракети. В руках ліхтарі, факели. Вже можна розрізнити обличчя. Ось старий брахман з розмальованим чолом і довгою сивою бородою. Молода мати у сарі тримає на руках малюка, другий підтюпцем біжить слідом. Старики, молоді й літні жінки, чоловіки, юнаки, діти… Наче паломники, спішать вони до рукотворного космічного храму. Біля загорожі натовп зупиняється. Підходять все нові і нові сотні людей.
І ось спалахують прожектори, освітлюючи красень-корабель. Його срібляста обшивка прикрашена емблемою із зображенням древнього індійського символу — Сур’ї, сяючого старця, що втілює Сонце, він несеться в небесні простори на позолоченій колісниці, запряженій семіркою коней.
Але що це? Угорі над ракетою раптом загораються різноколірні вогні, позначивши вершини гігантського просторового додекаедра. Його ребра — жовті, зелені, червоні, сині світлові промені, що з’єднують вершини, ритмічно спалахують і гаснуть. Між ними зависають три зелені куби, які поступово перетворюються в… скарабея, чашу і додекаедр. Ще мить — і фантоми щезають. Натомість всередині світлового тримірного каркаса, немов у голографічному кінофільмі, пропливають об’ємні постаті, обличчя. І ми впізнаємо їх: ось Демокріт разом з Сехемхетом ідуть пустелею до піраміди, збирає троянди в саду храму Ізіди прекрасна Серісіс, веде суперечку-диспут з натовпом високочолий старець Сократ, стоїть на фортечній стіні Архімед і спостерігає, як горять запалені ним з допомогою чаші кораблі римлян, виголошує промову перед натовпом у Мусейоні Гіпатія, хвацький запорожець Почекайбрат про щось розмовляє з королівськими мушкетерами, продирається крізь джунглі експедиція Сошенка, йдуть досліди в лабораторії експериментальної кристалооптики…
Різноколірний додекаедр гасне. На світловому табло, змінюючи одна одну, чергуються цифри: 10, 9, 8, 7, 6… Останні секунди перед стартом. І ось уже водоспад яскраво-червоного, аж сліпучого вогню рине на землю. Над нами наче заяріло сонце. Стало видно як удень. На барабанні перетинки тисне диявольський гуркіт.
— Пішла! — радісно волає Сашко.
Космічний корабель набирає швидкість, поступово перетворюючись в одну з міріадів зірок, які кліпають у чорному безмежжі над нашими головами. Міжзоряна ракета, немов стріла, що летить крізь віки, мчить назустріч невідомості.
Посланець Землі не сам. Разом з ним кристали — розвідники далекої невідомої цивілізації. Увібравши в себе дещицю пам’яті людства, легендарні реліквії, розбуджені розумом людини, повели відлік Часу Гігантів.
ПРО АВТОРА
Олег Костянтинович Романчук(нар. 16 липня 1951 р., місто Кам'янка-Бузька Львівської області) — український письменник, журналіст, член Світової організації періодичної преси (Брюсель), науковець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
З 1968 до 1973 начався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім. І.Франка.
Автор багатьох наукових статей і досліджень із проблем культури, політичної і воєнної історії України, книжок історичної публіцистики «Ультиматум» і «Озирнутися в майбутнє», збірок науково-фантастичних оповідань, роману «Зоряний кристал». Упорядник та один із авторів збірки нарисів про українських вчених-природодослідників «Аксіоми для нащадків». Автор сценарію документального фільму «Розвіяні по чужині», написаного на основі цієї книжки. Співавтор футурологічного дослідження «На порозі Надцивілізації». Засновник двох популярних часописів — «Універсум» і «Світ пригод».
Читать дальше