Олег Романчук: Зоряний кристал

Ткачук напускає на себе ображену міну й робить рух, немовби хоче вийти з авто. Я хапаю його за рукав. Дивлячись у дзеркало, Сагар спостерігає, як ми вовтузимось на задньому сидінні, й білозубо посміхається.

— Між іншим, експедиція професора Сошенка теж проходила під такий гідроакомпанемент, — зауважив він. — До речі, за переказами, цей багатоликий і багаторукий бог, котрий втілює стихійні сили природи, з’являється саме в грозу, а ця місцевість нібито найсприятливіша для контакту з ним.

— Непогано було б особисто познайомитись, — пожартував Микола Олексійович. — Видається мені, що Шіва доволі прогресивний чолов’яга. І танцюрист з нього неабиякий.

— Танець Шіви символізує вічний рух і невпинну зміну світу, — серйозно мовив Бхабані. — Тому цей незмінний член індійського пантеону постійно тримає в одній руці барабан, а в другій — вогонь і одночасно топче демона зла.

— «Ці збирачі невідомого світу, його пізнавачі, зв’язані з Чінтамані надійними силами-променями… Мов невидимими щупальцями Чінтамані зв’язаний зі своїми осколками, і в необхідний момент може примусити їх переміщатись у просторі…», — мій заступник по експериментальній роботі несподівано вирішив продемонструвати свою феноменальну пам’ять, цитуючи слова доктора Рамеша про камінь Чінтамані.

— І що далі? — обережно поцікавився я.

— Вам нічого не говорять ці рядки? — дещо патетично вигукнув Сашко.

— А що вони говорять тобі?

— Вони дають мені повне право вигукнути, як Архімед: «Еврика!» Та спочатку дещо пригадай. За яких умов можливе існування життя?

— Ну, це всім відомо. За рахунок вилучення з навколишнього середовища енергії, речовини та інформації…

— От-от, — чомусь утішився Сашко. — І енергія, між іншим, стоїть на першому місці. Отож будь-який самоорганізуючітй пристрій, що функціонує на зразок живих організмів, потребує енергії. За все потрібно платити енергією. В тому числі й за самоорганізацію. Факт.

— Ти хочеш сказати, що скарабей…

— Поки що я нічого не хочу сказати, — перебив Сашко. — Поміркуймо разом. Шіва підкинув мені одну цікаву ідею. Як відомо присутнім, принципової різниці між інформацією та перенесенням енергії немає.

Аудиторія лімузина заінтриговано мовчала. Упевнившись, що заперечувати ніхто не збирається, Ткачук вів далі:

— Вам ніколи не спадало на думку, чому Чінтамані та кристали-реліквії локалізувались саме в цьому районі Індії?

— Можливо, цей район є своєрідним пунктом стиковки з космосом? — висловив я припущення.

— Оце вже тепліше, однак формулювання надто розпливчасте. А якщо більш точно?

Я стенув плечима.

— Для нормального функціонування всіх трьох кристалокомп’ютерів, у тому числі й Чінтамані, формою саморегуляції яких є навколишня інформація, потрібна енергія…

— Їм потрібна була додаткова енергія, щоб переміщатись у просторі-часі! — вигукнув Микола Олексійович. — Як я розумію, ви, шановний Олександре Пилиповичу, разом з Костюком, а згодом професор Гордон Маккензі надали цю енергію кристалам-реліквіям, опромінивши їх лазером при гелієвій температурі. Я не помилився?

— Ну, коли вже історики починають з півслова розуміти фізиків, то можна аплодувати. Проте це ще далеко не все.

— Он як? — Микола Олексійович навіть обернувся, щоб зручніше було слухати Ткачука.

Бхабані також із наростаючою цікавістю позирав на юнака, що влаштував науковий диспут у салоні автомобіля.

— Я хочу нагадати, що наприкінці минулого століття Нікола Тесла в Колорадо-Спрінгс поставив знамениті досліди, пов’язані з передачею енергії на великі віддалі без дротів…

— Пригадую, — кинув я. — У книзі його біографа Джона О’Нейла «Електричний Прометей» було сказано, що Теслі вдалося засвітити двісті жарівок, розташованих за сорок два кілометри від гігантського вібратора, який знаходився в лабораторії. І штучні грози, які викликав вчений, були випробуванням його бездротової системи передачі енергії.

— Ви мені починаєте подобатись, містере Дяченко, — розплився у посмішці Ткачук, — Саме звідси і спробуємо затанцювати. Так ось. Повітряний простір довкола гаданого місцезнаходження Чінтамані є одним із районів планети, де повітря найбільш іонізоване, у чому ми зараз маємо пречудову нагоду переконатись. На мою думку, Храм Неба далеко не випадково споруджено саме тут. Оточуюче середовище виконує роль акумулятора заряду, який живить Чінтамані. Сама ж планета виступає однополюсним джерелом струму, разом з яким і переноситься інформація від збирачів.