Олег Романчук - Зоряний кристал

Минає ще хвилини три, і, зробивши віраж, наш літак приземляється в бомбейському міжнародному аеропорту Санта-Круз.

Мали рацію ті, хто говорив мені: якщо хочеш побачити симбіоз Заходу і Сходу, дивовижне поєднання культури, мистецтва і побуту, мусиш відвідати Індію.

Де ви ще зустрінете «святого» джайна, який, боячись ненароком проковтнути комашку, дихає через марлеву пов’язку, а воду п’є крізь спеціальне ситечко? Перш ніж зробити крок, він уважно дивиться під ноги, щоб бува не розчавити боже створіння. Абсурд? Нічого не поробиш: так вимагає релігія джаїністів. Тут і сьогодні моляться небу, хоч воно прокреслене білими інверсійними смугами реактивних лайнерів. Тут продовжують приносити жертви Місяцю, хоч на нього вже ступила нога людини, а навколо Землі виток за витком кружляють орбітальні станції, численні супутники, в тому числі й індійські. Загадково-велична мовчазність стародавніх будівель, різномовний невгавний клекіт ринку, напівтаємнича атмосфера численних крамничок з екзотичними товарами, бродячі йоги та факіри, ладні щомиті утнути імпровізацію, заклинателі змій, небачена й незнана досі рослинність, незвичні запахи…

І ось він, перший крок на чужій землі. Тут важливий перший момент — момент входження в іншу атмосферу, коли у кожній зустрічній людині проглядається вся нація. Ми уважно вдивляємось у незнайомі обличчя і в свою чергу ловимо на собі вивчаючі погляди. Гості й господарі, судячи з усього, залишаються вдоволені одне одним. Гостинність індійців ми відчуваємо на кожному кроці.

…Симпатичний бородань років тридцяти, високий, худорлявий, у яскраво-жовтому тюрбані-Бхабані Сагар, учень Рамеша, широко усміхаючись, увінчує гостей з Радянського Союзу традиційними гірляндами квітів, передає вибачення від доктора Сінгха, який не зміг нас зустріти, оскільки зайнятий з англійськими колегами з координаційного центру по вивченню археофізичної проблеми — Гордоном Маккензі та його асистентом. З цього моменту Бхабані — наш гід.

Невдовзі ми вже мчимо у місто дорогою, скропленою весняним дощем. Назустріч рухаються групи велосипедистів, розкішні лімузини і допотопні тарадайки, переповнені автобуси, приземкуваті таксі марки «Амбасадор» з лічильниками, прилаштованими просто на крилі автомашини, триколісні таксі-моторолери з жартівливою назвою «бебі-тексі», повільно котяться гарби, запряжені горбатими зебу, а посеред дороги — священна корова, яку обережно об’їжджає транспорт. Вищання гальм, безугавне ревіння клаксонів, людське багатоголосся — все переплелось у суцільний гул.

Лабіринти провулків, вузьких вуличок, крихітні крамнички, де живуть, працюють і водночас торгують ремісники: різьбярі по дереву, карбувальники по металу, гранувальники дорогоцінних каменів. Однак це ще околиця.

Бомбей… Найбагатше, найсучасніше, ділове, аристократичне місто Індії. Банки, агентства, кінотеатри, музеї. В архітектурі переважають псевдоготичний і сучасний стилі. Симбіоз скла і бетону. Більшість населення в європейських костюмах, однак жінки переважно у традиційних сарі, чимало чоловіків у дхоті й шапочках-топі.

— Але навіть у цьому європеїзованому місті вулиці все ще не перестали бути базарами, — зауважує Бхабані, коли ми потрапляємо в таку автомобільно-людську тісняву, що годі проїхати. Справді, уздовж тротуарів, іноді займаючи проїзну частину вулиці, торгують апельсинами, бананами, ананасами, кокосовими горіхами, усякою всячиною…

Тридцятиградусна спека. Від незвички ми в машині обливаємось потом. Наш гід жваво розповідає про минуле міста. Слухаємо його пояснення, роззираємося довкола, всотуючи деталі місцевого колориту. Помітивши яскраві реклами західних фірм «Брітіш петролеум», «Калтекс», «Барма Шелл», цікавлюся нинішнім їхнім статусом.

— Це відгомін колишніх часів, — коментує Бхабані. — Раніше нафторозвідкою і збутом заправляла британська корпорація «Барма ойл компані». Вона та інші західні монополії намагалися дорести безперспективність пошуків великих родовищ нафти. І лише завдяки допомозі радянських геологів та нафтовиків, запрошених урядом Джавахарлала Неру, в країні були закладені основи вітчизняної нафтопромисловості. Сьогодні нафту ми добуваємо в Ассамі і Гуджараті. Є в Індії і своя національна фірма «Ойл Індіа». До речі, як і припускав професор Сощенко ще на початку століття, в районі Бомбея залягають гігантські поклади нафти. Це найбільше прибережне родовище Бомбей-Хай було відкрите вашими земляками. Знамените шельфове Бомбейське склепіння знаходиться в 150 кілометрах на північний захід від Бомбея.