Олександр Ємченко - Піраміда Сонця

Був час, коли наївні земляни вважали, що світ Селени такий же, як і земний, і навіть кращий. У 1780 році англійський астроном Вільям Гершель, почесний член академії наук багатьох країн, основоположник зоряної астрономії, писав: «Порівнюючи Землю з Місяцем, ми переконуємося, що наш супутник забезпечений світлом і теплом, має грунт, можливо, навіть придатніший для життя, ніж земний… Якби мені довелося вибирати, жити на Землі чи на Місяці, я, не вагаючись жодної хвилини, обрав би Місяць».

Гай-гай, коли б дожив Гершель до наших днів, він би, не вагаючись жодної хвилини, відмовився б від своїх слів. А тоді ж вірили!

А втім, як на завтрашній день, то, можливо, Гершель і мав рацію. Безперечно, що колись на нашому супутнику будуть створені штучні поселення, не гірші від земного світу. Вже сьогодні існують проекти місячних міст. Авторами одного з них стали директор провідної проектної фірми Фінляндії Пекка Террява і радянський архітектор Джангар Пюрвєєв. Їхнє місто «Луна-2012» надзвичайно просте, воно максимально враховує умови місячного буття.

Оскільки доставка на Місяць будівельного матеріалу дуже дорога, архітектори пропонують використати легкі надувні конструкції, котрі можна скласти протягом кількох годин. Згори вони будуть покриті шаром «місяцебетону», який захистить від сонячної радіації.

Місячне селище складатиметься з двох з’єднаних між собою кругів радіусом ЗО і 200 метрів. У центрі поселення буде розташований так званий адаптаційно-реабілітаційний зал…

Словом, не втомлюючи читачів переказом уже відомих істин про Землю і Місяць, ми розповімо про:

меткого «кур’єра» Сонця, названого ім’ям давньоримського бога торгівлі Меркурія; на одній половині цієї планети панує немилосердна спека, на іншій — нестерпний холод;

нашу найближчу сусідку — яскравосяйну Венеру, котра ховає свою вроду за густою пеленою хмар;

суворий і днедавній світ Марса, над супутниками якого тривалий час тяжіла підозра, що вони штучні;

загадкового велетня, який носить ім’я богів: об’єм Юпітера у 1310 разів більший, ніж об’єм Землі;

унікальне диво Всесвіту — планету Сатурн, окільцьовану фантастичною короною, довжина якої сягає мільйона кілометрів;

єдину із всіх планет, вісь обертання якої не просто нахилена, а буквально лежить «на боці» у площині своєї орбіти, чим і пояснюються її багаторічні дні і ночі, — Уран;

планету, відкриту «на кінчику пера», — Нептун;

холодний і непривітний світ Плутона — останньої із дев’яти планет (та чи останньої?), куди сонячне проміння доходить через п’ять з половиною годин;

чисельну сім’ю внуків Сонця — природні супутники планет;

планети-ліліпути, яких у Сонячній системі налічується не менше ста тисяч, однак разом узяті вони не становлять і однієї тисячної частки маси Землі.

Скільки й світить Сонце, людина прагнула збагнути довколишній світ. Вона задивлялася в заобрійну далечінь, йшла туди І відкривала нові краї і землі. Великий мандрівник-мореплавець сучасності Тур Хейєрдал писав: «Людина навчилася ставити вітрила раніше, ніж сідлати коня. Жердину й весло вона почала використовувати на річці і на морі раніше, ніж колесо — на суші». Справедливі слова! Та ще раніше від винайдення весла і колеса людина подивилася на небо і, вловивши зоряний блиск космосу, пройнялася жагучою мрією проникнути туди. Цим дерзновенним поривом вона живе і сьогодні. Як колись освоювала незвідані острови, архіпелаги і континенти рідної планети, так і зараз, сягнувши за межі Землі і посилаючи у космічні безодні своїх автоматичних розвідників, прагне вивчити інші планети великого дому Геліоса. І на цьому шляху кристал небес їй не перепона. На цьому шляху нам світить Сонця лик.

Найближча до Сонця планета знана людям з давніх-давен. Ще в IV столітті до нашої ери, коли відомим планетам давали «божественні» імена, римляни назвали її Меркурієм, греки — Гермесом. Ці імена тотожні.

В еллінській міфології Гермес — син Зевса і німфи Майї. Вісник богів, сам бог торгівлі й ремісництва, опікун мандрівників. Своїм чарівним жезлом міг насилати сон на людей і богів чи будити їх зі сну. Супроводив душі померлих в останню путь — до підземного світу. Неперевершений у спритності і красномовності.

Гонець, вістун, кур’єр, дозорець, ординарець самого егідодержавного Зевса, він мав силу-силенну обов’язків і доручень. Згадаймо, як він чудово порятовує легендарного Одіссея, коли той, повертаючись додому, потрапив на острів Ееї, де жила дивна богиня, черівниця Кіркея. Ось як про це розповідає сам Одіссей: [1] Тут і далі автор наводить міфи Стародавньої Греції у переказі Катерини Главацької і перекладі Бориса Тена.