Олександр Ємченко - Піраміда Сонця

…1609 року славетний Галілео Галілей сконструював телескоп і вперше в історії людства навів його на зоряне небо (один з інструментів великого астронома і досі зберігається у Флоренції). Були відкриті «моря» і «гори» на Місяці, чотири супутники Юпітера, плями на Сонці… Не обійшов увагою італієць і земну сусідку, названу Ім’ям золотосяйної олімпійки. І що ж він побачив? Те, що ми бачимо неозброєним оком, дивлячись у різний час на Місяць, — фази. Венеріанські фази. І все, і більше нічого… Як соромлива наречена, Венера затято уникала людського зору. Астрономи марно намагалися виявити на ній які-небудь деталі. Не було змоги скласти карту поверхні планети. Невідомий був навіть період її обертання.

Тільки через 150 років від часу застосування телескопа вдалося дещо прочинити вікно у загадковий світ Венери. Відкриття прийшло з Росії. Здійснив його геніальний холмогорець Михайло Ломоносов.

…26 травня 1761 року сусідка Землі проходила по диску Сонця. Це унікальне явище спостерігали багато астрономів світу. Чергував біля підзорної труби і Ломоносов. Коли планета «напливала» на диск Сонця, вчений завважив на його зовнішньому краю тонку світну смугу. Коли ж Венера сходила з сонячного кола, на її канві виник світлий пухир. Сотні астрономів спостерігали це явище, бачили деталі проходження планети на фоні світила, і тільки один Михайло Васильович їх правильно пояснив — це «світилася» атмосфера Венери.

Того ж року вчений опублікував спеціальну працю «Ява Венери» на Сонці», в якій зробив висновок, що «…планета Венера оточена знатною повітряною атмосферою, такою (бодай не більшою; навіть цю деталь відзначив універсальний розум ученого — О. Є.), яка обливається навколо нашої кулі земної».

Отже, у Венери була виявлена атмосфера. Астрономи з новим ентузіазмом взялися за вивчення загадкової планети, яка, немов наречена східних країн, була запнута непрониклою атмосферою-чадрою. Та минуло ще 200 років, перш ніж вдалося розвідати щось нове про нашу сусідку. На заваді стояла вся та ж атмосфера-чадра — надзвичайно щільна, з густою габою хмар, вона не давала змоги побачити поверхню планети. Цим скористалися письменники-фантасти, І «вранішня зірка» постала перед землянами, як сама Земля у своїй ранній юності, — покрита гігантськими папоротями і непрохідними джунглями, залита безбережними океанами, населена дивовижними тваринами, а то навіть і розумними істотами.

Звичайно, бурхлива уява фантастів не знала спину. Чого тільки не приписували Венері! Ще на початку шістдесятих років XX століття «світанкова зоря» вигравала суперництво з Марсом як основний кандидат у планети, на яких можливе життя. Ось І буяла письменницька фантазія. Як хотілося мати по сусідству планету, придатну до життя! Але…

Розвиток науки і техніки дав змогу перейти до нових методів дослідження Венери за допомогою автоматичних міжпланетних станцій. Земляни послали до сусідки своїх розвідників, і виявилося… Але все по порядку…

Перша автоматична міжпланетна станція «Венера-1» вирушила в політ з космодрому Байконур 12 лютого 1961 року — за два місяці до вікопомного польоту Юрія Гагаріна (автоматичні «космонавти» таким чином мають більший трудовий стаж, ніж космонавти-люди). Через три з гаком місяці вона пройшла на відстані 100 000 кілометрів від Венери і стала штучним супутником Сонця.

Наступного року на побачення з Венерою вийшли американці. Перший запуск «Марінера-1» закінчився невдачею. 27 серпня 1962 року у політ вирушив «Марінер-2», який 14 грудня пройшов на відстані 33 800 кілометрів від планети. Ще тричі американські автоматичні станції турбували нашу сусідку, намагаючись розвідати її таємниці, які вона тримала за сімома замками. Польоти станцій були непослідовними і відчутних результатів не принесли.

12-16 листопада 1965 року венеріанський курс взяли радянські автоматичні станції «Венера-2» і «Венера-3». Мета польоту — пряме дослідження планети. Як і передбачалось, «Венера-2» без проведення корекції траєкторії пролетіла мимо планети на віддалі 24 000 кілометрів, її напарниця досягла Венери, доставивши на її поверхню вимпел з Гербом СРСР. Це був перший в історії людства міжпланетний переліт.

Через два роки у космічному просторі з’явилася «Венера-4». 18 жовтня 1967 року вона досягла околиць Венери і відокремила спускальний апарат, який більше півтори години передавав на Землю унікальні дані про параметри атмосфери. На висоті 23 кілометри над поверхнею планети земний посланець зруйнувався.