Юрий Бедзик - Великий день iнкiв

— Послухайте, Ілля Григоровичу, — сказав після коротких роздумів Олесь, і його обличчя з кирпатим носом стало не по-дитячому серйозне. — А чому ж той Ван-Саунгейнлер досі сам не вийшов з лісу? Послав радіограму, живий і здоровий, а врятуватися не може.

— Дивлячись від чого врятуватися, — промовив Самсонов, збентежений простим Олесевим запитанням. — Сельва має свої закони. Закони боротьби й загину, щастя і горя. Ти чув таке?

— Чув.

— Василь Іванович каже, що сміливий голландець, мабуть, переховувався в глушині тропіків, цілий рік жив десь серед індіян. Потім дав радіограму і знову зник… Та н радіограма обірвана, коротка, з неясним підтекстом.

— Ти гадаєш, що його схопили?

— Міг розладнатися передатчик.

— Звичайно, міг. — Олесь наморщив чоло. — Ніколи не думав, що побачу сміливого голландця. Ніколи!

— Я теж не думав, — мовив Самсонов, дивлячись на темну смугу лісу, що пропливала перед ними. — Не думав, що в наш час можуть траплятися пригоди з епохи Жюля Верна.

Вони постояли ще кілька хвилин. Самсонов обняв хлопця за худенькі плечі. їм було сумно й хороше. їхні серця стискалися від неясного передчуття тривоги.

— Може, ходімо під тент? — сказав Самсонов.

— Давайте постоїмо. Набридли гамаки.

— Давай постоїмо.

Олесеві очі тягнулися кудись понад лісом, до рожевих хмар.

— Значить, ми підемо через найглухіші нетрі Оріноко? — спитав він тихо.

— Так, Телесику, ми висадимося трохи на північ від Касік’яре і помандруємо сельвою. Можливо, досягнемо гірських хребтів біля Ріо-Падамо. Десь у тому районі впав літак Ван-Саунгейнлера. Ми розпитаємо про нього в індіянських селищах, в поселеннях каучеро, на річкових причалах. Певен, що ми знайдемо цю мужню людину. У твого батька є телеграма, яку він одержав із Москви у відповідь на свій запит. Уряд дозволив нам провадити розшуки.

Олесь тільки глибоко вдихнув повітря. Розшуки вченого. Гірські хребти біля Ріо-Падамо. Найглухіші нетрі верхнього Оріноко…

У нього виникло безліч питань, і він засипав ними Самсонова. Чи буде в них зброя? Хто їм допомагатиме? Скільки часу вони пробудуть у сельві? Чому Бунч такий збентежений? Невже він боїться? Це правда, що індіяни верхнього Оріноко займаються продажем людських голів?

Потім, вислухавши пояснення Самсонова, хлопець раптом принишк — поринув у власні роздуми.

Самсонов пішов під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалось у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалось на видовжену багряну брилу.

В повітрі різко посвіжішало. Наступав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на поручні й окинув очима кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько гортав газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому пощастило роздобути уранці в одному селищі у місцевого священика, і вони одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчу, щось говорив йому, потім знову й знову перечитував.

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Білі стіни палубних надбудов рожевіли в сонячних променях. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Недалеко від “Голіафа” Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне, з різко окресленою ватерлінією.

“Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій”, — подумав він.

Капітан Пабло дав дві довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого боку, й “Голіаф” якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двоярусний пароплав із просторою палубою, геть забитою пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З сім’ями й мізерним скарбом збирачі каучуку переїжджали на нові місця. Обличчя їхні були виснажені, темні, вилицюваті. На палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала завзято штрикати в щілину паличкою.

Трохи оддалік стояла молода пара — мулат і мулатка. Молодий робітник у крислатому сомбреро награвав на гітарі, дівчина співала щось тужливе й монотонне.